Я живу в власному заміському будинку, мені 51 рік. Я була заміжня, але дітей у мене немає. З чоловіком ми розлучилися, він потім знову одружився, у нього все добре, тільки я після цього заміж так і не вийшла.
У мене є сестра Орися, а у неї дочка Люба. В свій час ми з сестрою розділили спадок батьків, Орися купила собі двокімнатну квартиру, а я невеликий будиночок за містом, в якому багато років жила сама.
Нещодавно один чоловік зробив мені пропозицію жити разом, ми вирішили розписатися. Але коли про це дізналася моя сестра, то вона тут же встала на диби. Адже вона хотіла, щоб я продала свій будинок і купила собі невеличку однокімнатну квартиру, а їм віддала б частину грошей і її дочка змогла купити б собі теж однокімнатну квартиру.
Мені було дуже прикро, адже ніхто з них за мною не доглядав, коли я хворіла і не працювала. У мене іноді і поїсти нічого було, а вони самі приходили з порожніми руками і питали, чи є у мене що поїсти і попити.
Спасибі Михайлу і моїм друзям, які допомогли мені в скрутну хвилину. А тепер їм мій будинок став потрібний. Бо у мене дітей немає.
Я їм відмовила. Сестра мені сказала, що не пробачить цього вчинку. Я дуже вдячна Михайлу, що він захистив мене від рідні.
У дочки Михайла, Олени, життя теж не склалося – чоловік її кинув, і вона залишилася одна з двома дітьми. Вона сама їх ростила, працювала на двох роботах, щоб у її дітей було все.
І тоді ми з Михайлом вирішили, що він переїде жити до мене, а свою квартиру він віддасть дочці. Так як Михайло отримував пенсію і працював, то ми вирішили, що будемо віддавати дочці всю його пенсію, а самі будемо жити на дві зарплати, я думаю, що нам вистачить.
А Олена знайшла собі роботу за фахом. Вона починала працювати в відділенні банку простим помічником, працювала з клієнтами, допомагала їм, а потім пішла по кар’єрних сходах і зараз завідує філією банку. Зарплата у неї непогана, але ми все одно їй допомагаємо.
Але тут нас запросила на день народження Орися, і знову почала розмову про будинок, але я твердо сказала, що свій будинок я вже заповіла Олені, так що він їм не дістанеться.
Ось тут я почула про себе багато чого, навіть того, що я про себе не знала. Відтоді сестра зі мною не спілкується, та й не тільки сестра, а й її дочка, але мені це вже все одно, це навіть на краще.
Я не розумію таких родичів: вони не піклуються про тебе, не допомагають тобі в скрутну хвилину, але претендують на спадок.
Так щоб цього не було, я це і зробила. Я пішла до нотаріуса і написала заповіт на Олену: вона дуже мені допомагала разом з Михайло, я думаю, що дівчина це заслужила.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
