Нас в сім’ї три сестри. Я наймолодша. Ми всі три вже давно не молоді, і маємо триматися разом, але останнім часом все пішло шкереберть.

Кілька місяців тому не стало нашої мами. І нам всім трьом у спадок залишився її будинок.

Дім великий, в дуже гарному стані, три роки тому я мамі допомогла зробити капітальний ремонт.

Ми з сестрами часто бували у мами, відзначали свята всі разом, були дружною сім’єю.

У старшої сестри двоє дітей, у них з чоловіком є свій невеликий бізнес, так що у них справи йдуть непогано.

Середня сестра живе з чоловіком, в однокімнатній квартирі його мами, то ж з нас трьох у неї ситуація найскладніша.

Коли мами не стало, ми з сестрами поговорили між собою і вирішили будинок не ділити, і не продавати.

Погодилися, що найкраще буде, якщо в будинку житиме Ярослава (середня сестра) зі своїм чоловіком.

Та й ніби як родове гніздо продавати не доведеться, і Ярослава з чоловіком будинок приведуть в порядок. І планувалося у них збиратися на всякі урочистості.

Але що там потрібно було в порядок наводити я не розуміла. Я особисто робила ремонт в будинку – абсолютно все, і всередині, і зовні, навіть меблі всі нові купила.

Але оскільки я була житлом забезпечена, я погодилася з сестрами, щоб віддати наше родове гніздо Ярославі.

Та коли я про все розповіла чоловікові, він категорично був проти моєї згоди.

Чоловік казав, що ми там все зробили, а хтось задарма в будинку жити збирається.

Я його теж розуміла, він допомагав і матеріально, і фізично в ремонті будинку.

На наступний день я приїхала до Ярослави, і сказала, що хочу все-таки отримати свою частку від вартості будинку.

Це їй не дуже сподобалося, вона навіть образилася.

Через якийсь час вона знайшла гроші, взяла кредит в банку, і віддала мені.

Тепер я не маю права приходити в будинок, так вирішили сестри.

Через кілька місяців я дізналася, що Ярослава продала будинок і купила квартиру, старшій сестрі начебто нічого не віддала.

Але як це не дивно, вони продовжують спілкуватися, а мене як ніби більше не існує для них.

Сестри вважають, що якщо я живу добре, то я не мала права хотіти своєї частки в маминому будинку.

Треба все віддати тому, хто має найменше – так вони вважають.

А я думаю, що майно завжди треба ділити порівну між усіма дітьми, якими б статками вони не володіли.

Тепер між нами наче чорна кішка пробігла.

Живемо в невеликому місті, іноді бачимося випадково, а сестри роблять вигляд, що мене не бачать, навіть не вітаються.

Мені прикро від цього, адже ми – рідні. Що я зробила не так?

Чи можна щось змінити, щоб налагодити стосунки між нами?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.