fbpx

Нас в сім’ї було четверо: крім мене ще дві сестри і брат, я – найстарша, і все життя ми собі жили дуже дружно. Поки не трапилася ця неприємна ситуація з квартирою. Я хотіла як краще, а вийшло як завжди

– Якщо ти зятю квартиру купила, то чому мені, рідній сестрі не купила спочатку? – звинувачує мене сестра. Їй дуже не сподобалося те, що я придбала житло і воно дісталося не їй.

Я їй пояснювала, що я не зятю цю квартиру купила, а племіннику, але вона мене наче не чує, образилася дуже сильно.

Нас в сім’ї було четверо: крім мене ще дві сестри і брат, я – найстарша, і все життя ми собі жили дуже дружно. Поки не трапилася ця неприємна ситуація з квартирою. Я хотіла як краще, а вийшло як завжди.

Більше ніж 20 років тому у віці 50 років я поїхала на заробітки в Італію, і за цей час я доробилася дуже навіть непогано. А мої сестри і брат залишилися.

Молодша сестра, Ганна, зосталася вдома, бо мала ще маленького сина, і не хотіла залишати дитину саму.

Але потім так сталося, що моя сестра Ганна сильно занедужала, я висилала їй найдорожчі ліки, оплачувала найкращих лікарів, але нічого не допомогло.

Згодом сестра злягла, і її чоловік був змушений розрахуватися з роботи, щоб доглядати її.

Тоді я вирішила, що буду фінансово їхню сім’ю підтримувати – висилати їм гроші, щоб вони мали за що жити.

Чоловік Ганни, Ярослав, хороший господар, у нього і в будинку, і навколо будинку все як на картинці – чисто і охайно.

Доглядав Ярослав нашу сестру майже сім років, і весь цей час я йому допомагала в фінансовому плані. Я вважала, що це правильно, адже він залишився без роботи.

До того ж, наша сестра свої останні роки була доглянута і в надійних руках, якби ми найняли доглядальницю, чужа людина так би про неї не подбала.

А коли наш племінник, син Ганни і Ярослава, виріс, я купила йому однокімнатну квартиру. Нехай в старому будинку, але все ж.

Просто своїх дітей я житлом забезпечила, і була впевнена, що якби наша сестра була жива, вона б теж так зробила б, а так я зробила це за неї, бо мала таку можливість і вважали це своїм родинним обов’язком.

Після того, як не стало сестри, Ярослав довгий час був один, і аж тепер він знайшов собі жінку, та боявся нам зізнатися, тому і не приводив її додому.

На Великдень я завжди приїжджаю в Україну, збираю своїх дітей і внуків, завжди кличу і Ярослав з племінником.

А в цьому році Ярослав на моє запрошення не відгукнувся, пояснив, що не прийде, бо має справи.

Тоді я сама напередодні пішла до нього в гості, і побачила, що він не один, тоді і розкрилася його таємниця.

З ним була Ірина, гарна така жіночка. Вони вже довгенько разом, але Ярослав боявся нам про це сказати, думав, що ми образимося на нього.

Але ображатися на Ярослава нам точно нема за що, він був дуже хорошим чоловіком для нашої сестри, а те, що так сталося, не його вина – свій обов’язок він виконав до кінця, і то дуже гідно.

Вважаю, що Ярослав має право хоч на старості пожити для себе, і про це я йому прямо і сказала.

Він дуже зрадів, каже, що йому наче камінь з душі хтось зняв.

З цією Іриною я навіть за ці кілька днів подружилася, вона хороша людина, нехай живуть собі, адже на старість легше удвох.

Коли я вже йшла додому, Ярослав сказав, що йому дуже незручно переді мною, адже я стільки років висилала йому гроші. Та й через нього я з сестрою своєю не в ладах.

Його я поспішила запевнити, щоб навіть про це не хвилювався, бо робила я це від щирого серця, адже це мої найближчі і найрідніші люди.

А як я могла зробити по-іншому? А сестра? Я сподіваюся, що вона колись мене зрозуміє. Просто я допомагала тим, кому це більше було потрібно, і вважаю, що все зробила правильно. А яка ваша думка?

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюcтративне.

You cannot copy content of this page