fbpx
Життєві історії
Нас розлучили у лютому. Після того моя свекруха затіяла грандіозний ремонт в квартирі, тому наказала свекру, завантажити мене з дитиною у Волгу і відвезти до моєї матері в село. Ярослав залишився з батьками їм допомагати. Якось чоловіка не довго не було, свекруха мені переможно повідомила, що він залишився ночувати у своєї однокласниці. Так нашому шлюбу прийшов кінець

Я вийшла заміж тридцять років тому. І мій шлюб зруйнували мої багаті свекри, які вважали, що бідна невістка не пара їхньому сину. З майбутнім чоловіком ми разом вчилися в інституті, в одній групі.

Я була родом з села, а чоловік народився в столиці. Його батько був військовий при званні полковник, мати домогосподарка. Шикарна трикімнатна квартира, Волга і дача – свекри були дуже заможними на той час людьми.

Але тоді я про це не думала. Ми були студентами, почали зустрічатися, спочатку були дружні стосунки, які потім переросли у романтичні. Після нетривалих зустрічей, виявилося, що я чекаю дитину. Я відразу зрозуміла, що робити – нам терміново потрібно було одружуватися.

Але, виявилося, що мама Ярослава думала по-іншому: – Ніяких дітей! Ви самі ще діти – говорила вона.

Ярослав запевняв батьків, що навчання він не кине, а гроші заробить, розвантажуючи вагони.

Оскільки я чекала дитину, питання з одруженням потрібно було вирішувати якнайшвидше. В середині серпня ми розписалися, скромно відсвяткувавши торжество в квартирі свекрухи.

До РАЦСу і ми, і гості йшли пішки. Свекруха не дозволила замовляти автомобіль. Свекор спробував запропонувати відвезти «молодих» на своїй Волзі. Але побачивши гнівний погляд дружини, залишився чекати нас вдома.

Після того, як ми розписалися, нам виділили одну з кімнат. Але свекруха відразу від нас відділилася, наказала вести самим своє господарство. І я, після інституту бігла не додому, а спочатку в магазин, потім готувала, прала і прибирала.

Читайте також: Підготовка до весілля йшла повним ходом, свекруха брала участь лише тоді, коли питали її думку. При цьому вона схвалювала і хвалила абсолютно все, що я вибрала. А потім ошелешила, пообіцявши на весілля подарувати нам квартиру, що залишилася їй від бабусі мого майбутнього чоловіка. Я ловила себе на думці, що все занадто ідеально, щоб бути правдою. Та якось Надія Дмитрівна мені прошепотіла: – Ти що, справді думаєш, що я дозволю моєму синові одружитися, з такою, як ти?

Для мого чоловіка, Ярослава, після одруження нічого не змінилося. Його мама продовжувала купувати йому дорогий, модний одяг, а вечорами, він, як і раніше зустрічався з друзями, часто приходив додому дуже пізно.

Я закривалася в своїй кімнаті і часто чула через двері розмови свекрухи. Вона скаржилася подругам, що я «без роду і без племені», що мені не місце поряд з її сином. Що їй би навіть в голову не прийшло, що її син приведе їй невістку з села, практично без нічого.

Так ми прожили пів року. Я намагалася не сваритися з свекрухою, була працьовитою і тихою, і це мене і врятувало. В січні народилася наша донечка.

Відносини з свекрухою кращими не ставали, просто я поступово звикала до її вибриків. Наприклад, я могла випрати білизну чи одяг, а вона демонстративно знімала речі з балкону і повторно їх полоскала.

Донечка підростала і свекри почали говорити про те, що нам потрібна власна квартира. Вони придумали такий план: я фіктивно розлучаюся з чоловіком, а мій свекор, маючи великі зв’язки, «вибиває» мені однокімнатну квартиру по блату, як для своєї «колишньої» невістки, а потім щасливим сімейством переїжджаємо в нову квартиру.

Мені все це не подобалося з самого початку, я відчувала підступність, але не могла нічого вдіяти. Мого чоловіка з цими розмови не чіпали.

Моє серце мені підказувало: «Щось тут не так». І не помилилися.

Свекрові “зв’язки” спрацювали, нас розлучили, незважаючи на те, що у мене була маленька дитина і на засіданні я заявила, що проти розлучення і що я дуже хочу зберегти сім’ю.

Нас розлучили у лютому. Після того моя свекруха затіяла грандіозний ремонт в квартирі, тому наказала свекру, завантажити мене з дитиною у Волгу і відвезти до моєї матері в село. Ярослав залишився з батьками їм допомагати.

За наступний рік нас з донькою кілька разів привозили в квартиру свекрухи, а потім відвозили до моєї мами.

Потім я ходила з документами, які підтверджували мій статус розлученої матері до якогось начальника, і він запевнив мене, що моє прізвище внесено до списків черговиків на отримання нової квартири.

Коли я ненадовго поверталася до свекрухи, я бачила, що до неї в гості зачастила колишня однокласниця Ярослава, яка вже до цього часу встигла вийти заміж, народити сина і розлучитися.

Вони закривалися на кухні і годинами пили чай, обговорюючи мене. Це було нестерпно. Я постійно була «ніким» в цій сім’ї.

Якось чоловіка не довго не було, свекруха мені переможно повідомила, що він залишився ночувати у тієї самої однокласниці. Зранку я зібрала дитину і сама поїхала до мами в село.

Обіцяну  квартиру я чекала ще цілий рік. Та, як виявилося, що марно: будинок був зданий, а в квартири заїхали інші люди. А мій чоловік так і залишився жити у тієї шкільної подруги.

Я ще довго відходила від цього “шлюбу” і цієї сімейки. Та головне, що поряд зі мною була моя донечка. Заміж я так більше і не вийшла, виховувала доньку одна. Зараз у мене є чудові внуки і я щаслива.

Передрук заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.