fbpx
Життєві історії
– Нарoджувати хочеш – піди геть із моєї квартири та нарoджуй, скільки влiзе, тільки нас з сином не вплутуй

Валентина Антонівна довгих 10 років жила під одним дахом зі своєю дочкою і зятем, а потім і з онуками. Лариса, моя зовиця, завжди відрізнялася розсудливістю. І що спонукало її кинути чоловіка і дітей і виїхати в Москву – я не розумію. Чоловік Лариси, Микола, прожив разом з дітьми і тещею недовго – через кілька місяців після втечі дружини, він вирішив влаштувати своє особисте життя. Нова пасія Миколи поставила умови – або вона, або діти. Він зробив вибір на користь жінки і теж зник з життя своїх дітей.

Так Валентина Антонівна залишилася одна з онуками, 8-річною Людмилою і 6-річним Максимом. Зрозуміло, ми з чоловіком не залишилися в стороні, і всіляко допомагали Валентині Антонівні. Лариса, влаштувавшись в Москві, стала перераховувати матері гроші на дітей.

А ось Коля просто зник з усіх радарів – ходили чутки, що він одружився і чекає поповнення в родині. Нічого дивного – чоловіки часто так роблять: нова сім’я – нові діти. А старі діти? А що такого? У них є мати і аліменти, нехай самі крутяться.

Щоб допомогти свекрусі з онуками, ми з чоловіком, за наполяганням свекрухи, переїхали з орендованого житла до Валентини Антонівни. Чоловік постійно працював, свекруха метушилася по господарству. Вона звільнилася з роботи під приводом турботи про онуків. Але саме на мої плечі, крім роботи, лягли турботи про нещасних дітей. Після роботи я бігла в садок за Максом, будинки робила уроки з Людою, потім годувала дітей вечерею і вкладала спати. Інакше, ніж без 3-4 казки вони не засипали. Зараз вже Макс ходить в школу. Так що уроки я робила з обома племінниками. Та й кількість казок мені вдалося знизити до 1, в якій мама завжди повертається до своїх дітей.

Читайте також: – Я ЗАРАЗ ПOМUРАЮ. В МЕНЕ PAК. ОПEPАЦІЮ РОБИТИ НЕ МОЖНА. ОСТAННЯ СТАДІЯ. – НАДЯ ПРОМОВИЛА ЦЕ ДУЖЕ СПОКІЙНО, ДИВЛЯЧИСЬ ПРЯМО У ВІЧІ ВІКТОРА

Свекруха, начебто, забула колишні образи і причіпки, чоловік все більше часу проводив поза домом, а я загрузла в «недоматеринство». У моєму розумінні, «недоматеринство» – це коли ти повинна і зобов’язана зробити все для щастя дітей, але вони не повинні тебе слухатися, а то, що ти їм говориш, легко скасовується бабусею. Якщо коротко – я повинна, а мені ніхто нічого не винен. Не повинен слухатися, не повинен чистити зуби на моє прохання, не повинен лягати спати, коли я прошу.

Крім усього іншого, все сімейство утримували ми з чоловіком. І квартплата, і закупівля продуктів, і забезпечення племінників – все лежало на наших з чоловіком плечах. Куди свекруха поділа свою зарплату і ті гроші, які Лариса надсилала на дітей – я не знаю. Коли зaвaгiтніла я – вдома вибyхнув скандал.

– Мені б цих онуків підняти, а ти ще нарoджувати зібралася? – обурилася Валентина Антонівна.

Нещодавно мені стукнуло 27, по-моєму – саме час для материнства. У нас з чоловіком стабільна робота, мої батьки висловлюють бажання допомогти нам з окремим житлом. Чому ні?

– Ось виповниться Максимка 18, ви свій борг виконайте, тоді і народжуй. А зараз – нічого. І сина мені не шантажуй  власною дитиною, у нього племінники на першому місці стояти повинні. А народжувати хочеш – піди геть із моєї квартири та народжуй, скільки влізе, тільки нас з сином не вплутуй, – заявила свекруха.

Я їй пояснювала, що у неї вдома народжувати і не збираюся:

– Ми переїдемо. Тато допоможе купити квартиру і ми з чоловіком переїдемо. А вже народжувати мені чи ні – вибачте, але це не Ваша справа, не Вам вирішувати.

Ситуація почала складатися таким чином: я – егоїстка, яка вирішила пожeртвувати щастям племінників заради свого власного. Батьки їх живуть кожен своїм життям і радіють – Лариса скоро заміж виходить у своїй Москві, Микола – батько однорічного сина і щасливий в новому шлюбі. Одна я не маю права на власну сім’ю, власних дітей і власне щастя.

З чоловіком я поговорила – він був згоден переїхати. Мої батьки почали шукати нам квартиру, для покупки. Начебто, і свекруха стихла зі своїми випадами. Я зiдзвонилася з Ларисою. За її словами, на дітей вона щомісяця відправляла близько 6-8 тисяч гривень. У нас в місті більшість людей заробляють 4-5 тисяч, не більше. Тобто, свекруха і племінники ні від кого не залежали б і без нашої чоловіком допомоги.

Мама з татом купили мені квартиру. Не нам з чоловіком, а мені – вони її подарували. На тлі цього, чоловік вирішив залишитися зі своєю мамою. Його образило, що квартира, в яку він ні копійки не вклав, буде належати тільки мені.

Я переїхала. На жаль – одна. До чоловіка достукатися не виходить. Він, ні з того, ні з сього, увірував в свій святий обов’язок перед племінниками. І разом про своєю матір’ю тепер ходить і всім розповідає, яка ж я погана. Так. Я тепер – зрадниця, що кинула двох дітей напризволяще. Кинула дітей, яким щомісяця мама посилає 6-8 тисяч. Вони там прямо з голоду помpyть, нещасні.

І так каже свекруха. На повному серйозі, вона говорить це мені, а не своїй дочці. Чому свекруха свою дочку і колишнього зятя не мучить?

Язавжди вважала, що батьки хочуть своїм дітям тільки щастя. Помилялася, мабуть.

Джерело.

Related Post

facebook