Надія Василівна вважає, що поки її син гарні гроші заробляв, то дружина була рада його бачити вдома. Квартиру для сім’ї купив добру, повністю всім забезпечив від і до, вони з ним потреби ні в чому не мали. А тепер, коли у нього не все так добре, Ольга сказала, щоб він залишив свій дім. “Іди, – каже, – до своєї матері. Ну як так можна взагалі?”
Іван, син Надії Василівни полюбляє сивеньку. Мати про це знала давно, це ні для кого не було секретом.
– І став він любити її, між іншим, коли з Ольгою жив, – розповідає зараз усім пенсіонерка. – Заміж вона за хорошого чоловіка виходила. Все почалося, коли вони одружилися, коли вона саме стали вже жити однією сім’єю. Я впевнена, що все це через дружину.
Справедливості заради слід зазначити, що “почалося” у Івана, звичайно, не відразу після весілля, а через деякий час. Ольга просто довго мовчала. Дружина щиро вважала, що з часом все зміниться, що все буде добре і стане на місця.
І начебто Ольга розумна жінка, все розуміє – а дивися ж, раз по раз сподівалася, що далі буде краще і у них в сім’ї все буде добре, як і раніше було. Ні рідним, ні друзям про це не розповідала, не хотіла, щоб люди знали, адже зрозуміло, що хорошого тут мало, на багато речей просто закривала очі.
Минав час, а Іван не змінювався зовсім, на прохання щирі своєї дружини Ольги навіть не зважав, ніколи не прислухався до неї.
І кілька місяців тому сама Ольга зрозуміла, що не зміниться нічого – зібрала речі чоловіка і поставила їх за двері. Вона дійсно втомилася, не хоче більше таких турбот.
От Ольга живе зараз і щиро дивується – а чому вона, власне, раніше цього не зробила, чому чекала так довго? Вдома відразу так чисто стало, тиша, спокій, вона спокійно собі живе, ні про що не турбується, нікого ні про що не просить. Син-п’ятикласник розцвів просто на очах, радісний ходить такий, посміхається частіше, оцінки гарні став приносити, у Ольги з’явився час і бажання готувати смачні страви, читати, вишивати, запрошувати гостей до себе додому, не чекаючи, що ввечері прийде чоловік і вона не зможе людям в очі дивитися. І їй довго потрібно пояснювати йому одне і теж, це втомлює його.
Жінка підстриглася, зробила гарну зачіску, купила собі красивий одяг, покращала і помолодшала зовні років на п’ять. Практично інша жінка стала, завжди посміхається, добра до людей. Навіть рідні та друзі помітили, що вона змінилася на кращу сторону.
Ніяких мінусів в новому житті, одні суцільні плюси, про таке життя самотній жінці лише мріяти можна. Вона дійсно щаслива зараз.
А Іван, тим часом, пішов жити до своєї мами, і там його, звичайно, теж не дуже чекали. Мати живе в двокімнатній квартирі зі своєю рідною дочкою, сестрою Івана, і її сім’єю – чоловіком та їх дитиною.
І так-то там місця немає, а тут ще брат такий, у якого на думці лише одне – тільки його тут і не вистачало для повного щастя. Загалом такого сусіда не хоче ніхто.
Мама Івана, сестра з сім’єю категорично проти спільного проживання з ним, і це цілком зрозуміло чому. Як тільки брат повернувся, вона була проти, адже це зовсім змінює їх устрій життя.
Сестра і мати почали кожного дня телефонувати невістці. Мовляв, Іван твій чоловік, ти його і забирай до себе. Гроші заробляв і додому приносив, квартиру сім’ї купив – був, значить, хороший, а як зараз у нього непростий період в житті, сивенька лише в нього на думці – то до матері його потрібно попросити піти? А ми тут взагалі при чому, чому повинні жити зараз з ним? Тим більше і прописаний він у тебе, там його дім, нехай йде у свою квартиру. Ось і нехай і живе за місцем прописки, в квартирі, яку він сам і придбав.
Іванові зараз дійсно нікуди йти, крім, як повернутися до своєї дружини. Розміняти їх однокімнатну квартиру неможливо. В принципі, Ольга може постаратися і виплатити Іванові його частку за квартиру, тільки купити щось на ці гроші він зможе навряд чи. Швидше за все, підуть ті грошики на сивеньку знову, а що далі робитиме – взагалі незрозуміло, а так хоч залишаться дитині.
Чоловік обіцяє, що тепер точно все усвідомив, просить дати останній шанс, заради дитини. Іван обіцяє влаштуватися на роботу, заробляти, жити нормально. Залишити своє недобре діло.
Але він вже стільки разів обіцяв це своїй дружині, що сама Ольга більше не вірить жодному його слову.
Однак попросити піти просто так людину в нікуди, без житла, без роботи – теж непросто. Все-таки не чужа людина, стільки років разом жили. Повірити в останній раз? Взяти до себе? Як правильно вчинити, щоб потім не пошкодувати про свій вибір? А Ольга вже так звикла до свого життя, а зараз їй добре.
Фото ілюстративне.
