Коли у Дем’яна народилася донька, він всім говорив, що небо для неї прихилить, аби лише та була щаслива. Пролетіли роки, дівчина виросла в батьківській любові, заміж зібралася. Але вийшло все трохи не так, як планував собі Дем’ян.
Все село обговорювало новину – весілля не буде, наречений покинув дочку голови села. То все через старого Дем’яна, всі знають, як він в свій час поступив з Марією, а в житті все повертається.
Новина швидко облетіла все село, навіть в районі знали. У дочки колишнього голови села, Наталки, відмінилося весілля. Ніяк дівчина заміж не могла вийти. А їй уже далеко за 30.
І красива, і розумна, одна в батьків. Дем’ян для любої донечки бажав лише найкращого, тому ретельно обирав для неї нареченого. Дуже любив він свою донечку, заради неї колись, в свій час, навіть не пішов з сім’ї, залишився, щоб доня мала тата.
Склалося так, що закохався Дем’ян в красиву сільську дівчину Марію, бігав до неї, все село знало про це, дружина теж знала. Та з сім’ї піти не наважувався, бо ж донька росте, так жив подвійним життям.
Гріх великий, люди казали. Він і сам все добре розумів, але Дем’ян був молодий, впевнений в собі, і не вельми зважав на гріх. Та й хто в той час про якісь гріхи думав. Партія – була, а Бога – не було. Жив як хотів, і вважав, що так завжди буде.
Марія заміж так і не вийшла. Любила Дем’яна, сумувала і чекала, та так в дівках і залишилася. Живе зараз Марія самотньо, нікому не потрібна, без дітей, і з важким тягарем на душі.
Колись застерігала Дем’яна його стара мати: «Не роби такого тяжкого гріха, не заводи Марію в роки, вона ж дивися, як сохне, лиця на ній нема, плаче постійно. А людські сльози на землю просто так не падають. Колись заплата прийде і до тебе. Схаменися, синку».
Наречений Наталки з міста, вже дата весілля призначена, зал замовлений, гості запрошені. Всі активно готувалися до весілля, а наречений прийшов до Дем’яна, і каже, простіть, люблю іншу, нічого вдіяти з цим не можу, тому весілля не буде. І ваша донька хай простить, якщо зможе.
А Наталка ледве пережила цю новину, все життя чекала, і майже дочекалася, та і тут не судилося. Її однокласниці вже давно дорослих дітей мають, а вона все одна. І щастя, яке було майже в долоні, так легко втратилося.
Наталка була в розпачі, з хати не виходила. Село гомоніло, новина то ж яка. Старий Дем’ян нарешті зрозумів, що це він таку долю своїй найріднішій людині заробив.
«Прости мене, Наталко, і ти, Маріє, прости», – Дем’ян не знав, що робити. Залишалося сподіватися, що Бог простить йому його гріх, і все ще владнається.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
