fbpx
Життєві історії
Наречена з міста не дочекалася мене: Я з бідової родини. Такої, що навіть була одна пара кросівок на мене і ще декількох братів та сестер — на «виріст». Але було одне залізне бажання — вирватись з цих злиднів та бідноти

Я з дуже бідової сільської родини. Такої, що навіть була одна пара кросівок на мене і ще декількох братів та сестер — на «виріст», пише 33kanal

З далекого села, прості батьки. Але було одне залізне бажання — вирватись з цих злиднів та бідноти… Розраховувати міг сам на себе. З першого класу в прямому розумінні слова «гриз» підручники. На гроші, які заробляв з молока чи горіхів, чи призові за виграні олімпіади, купував не футболки чи джинси собі та братам і сестрам, а книжки. До дірок на сторінках штудіював книги – від Шевченка до Рея Бредбері, від органічної хімії до живопису часів Відродження. Йшов на п’ятірки з першого по одинадцятий. Чого мені це коштувало? Можете уявити, але краще не треба…

Я обрав вуз, куди було найважче вступити — медичний… Звісно, про платне відділення мова не йшла. Бо це був би просто вирок моїм батькам, братам та сестрам. Роздоріжжя — або армія, або омріяне студентство! І я пройшов! На безкоштовне! Сам! Радості та гордості у моїй великій родині не було меж…

Ви не уявляєте, як мені було зубрити анатомію, фізіологію, хiрургію, лікувальну справу, латину та ще тисячі хитромудрих наук… А після важкого навчального тижня їхати в село допомагати батькам та братикам і сестрам. І моя хоч і скромна, але стабільна студентська стипендія стала їм у пригоді. Я вчив, вчив, вчив, а зі старших курсів ще підробляв на «швидкій»… Знову завдяки своїм знанням та таланту став одним з найкращих…

Читайте також:  Три дні весілля “гуло” на все село, та не пройшло й року як Микола втік від багатої дружини: “Візьму за дружину найбіднішу, найскромнішу, некрасиву дівчину зі свого села, щоб ніхто на неї не дивився”

Звісно, про кохання та стосунки при такому щільному графіку навчання мова не йшла. Втім, воно прийшло зненацька. Взаємне та гарне, щире. Дівчина із міста. Так, ми були щасливі. І знаходили час бути разом… Думали й про весілля…

Втім, минув й час мого навчання. І мене, простого лікаря без «блату», очікувало відпрацювання трьох років у будь-якій лікарні України. Я це чудово розумів. Три роки — це не термін, не 25 років рекрутства, до того ж є телефон та Інтернет. Мої батьки, брати та сестри були раді й цьому. Моя кохана теж… Зголосилась чекати!

І я поїхав на інший край країни… Піднімав медицину у селі, схожому на моє рідне. Чесно кажучи, мені було легко працювати. Я навіть допоміг, крім лікарської роботи, вступити до вузів декільком хлопцям та дівчатам, які мали талант і здібності, аби вивчитись та здійснити їхні мрії. Із коханою спілкувався спершу кожного дня. Але далі спілкування ставало все пріснішим і пріснішим… Я терпів, бо розумів — далека відстань, розлука, та й вона ж не може сидіти за сімома замками… Думав, зустрінемось — все буде добре.

Так, думав, що може бути інший і сам все розумів. Але вірив до останнього. І ось «випливла» лікарська вакансія у моїх рідних краях. Звісно, я перевівся додому. Ближче до батьків, родини, коханої. Першого ж вечора пішов до неї. Із квітами, шампанським… Не зателефонував їй, бо хотів зробити сюрприз! І потрапив на шикарний весільний банкет… Як ви вже зрозуміли, своєї колишньої коханої… Ну що! Розвернувся та й пішов, аби ніхто не бачив… А шампанське розпив із своїми рідними й близькими та універівськими друзями з нагоди повернення, квіти відвіз у село мамі та сестрам! Ось і все!

Чесно кажучи, особливого відчуття, що тобі наплювали в душу, немає. Бо ж я вже дорослий чоловік, який все розуміє. Та й життя і медична робота примушували мати справу із усякими людськими драмами й комедіями.

Так, я сам створив себе. Зі злиденного хлопця став лікарем людських душ та сердець. Так, я маю повагу, пошану рідних й близьких, братів та сестер, які, до речі, теж пішли моїм — медичним шляхом, друзів і головне — улюблену роботу, за яку ладен віддати душу та серце.

Але все одно коти на душі шкребуться…

З повагою, Олег

facebook