До дня народження залишалося кілька днів і Тамара не знаходила собі місця: запрошувати на свято сина Віктора з його сімейством чи ні? Може, син здогадається прийти один, привітати хоча б, а дружину свою не приводити?
Ну негоже двом чужим маленьким дітям сидіти за столом з дорослими людьми! Так, саме чужим, Тамарі вони не внуки. Вона сама не розуміла – звідки у неї така неприязнь до цих дітей, вони начебто, хороші, але Тамара була категорично не згодна з приказкою: «Чужих дітей не буває!». Так, буває, ще й як!
Незрозуміло взагалі, як Віктору заманулося одружитися з цією розлученою жінкою з двома дітьми? Була ж у нього гарна дівчина Леся, така ніжна блондинка з м’яким характером.
Віктор чомусь в ній постійно сумнівався, говорив, що в тихому болоті чорти водяться. Леся як на долоні вся – проста і нехитра. Одного разу Тамара помітила, що син психує після листування з Лесею. Спочатку він не відповідав на питання матері, але потім заявив:
– Леся сказала, що чекає дитину!
– Тоді, синку, треба тоді одружитися, – відповіла йому Тамара.
– Мамо! Я не впевнений, що це моя дитина! Там багато підводних каменів! – сказав Віктор, але слова сина викликали в Тамари хвилю обурення.
– Що – історія повторюється? – розгнівалася вона. – У вас у всіх такі дивні відмазки, коли одружуватися треба? Ти весь в батька! І я тобі просто наказую одружитися!
Тамара обурювалася. Їй була знайома така історія – батько Віктора так і не одружився з нею. Вона була потім заміжня п’ять років з іншим чоловіком, але сімейне життя було нібито внатяжку, тому вони і розійшлися.
Син слухати маму не став, і з Лесею таки не одружився. Натомість почав десь пропадати, додому не приходив по кілька днів. Тільки через тиждень Тамара дізналася, що він ночує у жінки з двома дітьми! Синові Тамари 27 років, їй 30, а дітям 8 і 5, старший хлопчик, молодша – дівчинка. Це їй дуже не сподобалося.
– Ти що собі надумав? – виказувала вона своє обурення синові. – Ти свою дитину кинув, зате знайшов розлучену жінку з чужими дітьми і стирчиш у неї!
– Мамо, ось ти така розумна, але не знаєш правду! – виправдовувався Віктор. – Леся мені зраджувала, як я і думав, це – не моя дитина. А ще ти захищаєш всіх тих, кого кинули чоловіка з дитиною. Так ось моя «розлучена» Наталя теж була кинута так само, як і ти моїм батьком, він теж, нібито, сумнівався в її чесності, що син його, але той народився копія татуся. А коли Наталя вийшла заміж і народилася у неї дочка, то чоловік загуляв і кинув її. Так, може, ти Наталю пошкодуєш, а не гулящу Лесю?
– Але діти це не твої! Давай тепер шкодувати всіх підряд! Ти зараз звалив на себе важку ношу і заради чого? У Наталі твоєї всього лише двокімнатна квартира, їй вже четвертий десяток пішов, і що – ти думаєш, що при всьому при цьому вона тобі народжувати ще буде? Так ти потрібен їй як робоча сила, щоб виростити її нащадків.
Ця була найбільша сварка матері з сином. Віктор навіть розписався з Наталею, не сказавши нічого мамі. Але якось треба було миритися через пів року бойкоту, та й познайомитися, начебто як треба з новими родичами.
Коли вона запросила родину Віктора, то внутрішньо була вже вороже до них налаштована. Тільки ось її очікування не виправдалися. Наталя виявилася ввічливою, делікатною й поступливою. Діти взагалі чудово виховані. Хлопчик прийшов в костюмі з краваткою і весь вечір просидів майже мовчки, витягнувшись як струнка, тільки дякував за смачні страви і дуже їх хвалив.
Дівчинка теж тиха, після торта припала головою до руки Віктора і так і просиділа, слухаючи дорослих. Найбільше Тамару зачепило, що діти називали Віктора татом! Ну який він їм тато?
Весь вечір відчувалася напруга, спільних тем не знаходилося. Між двома дорослими жінками відчувалося суперництво, навіть говорячи про кулінарію. Тамара говорила, що Віктор з дитинства терпіти не міг борщ, а Наталя стверджувала, що Віктор його любить, тому що готує вона борщ з копченостями.
І так в багатьох дрібницях.
– А Ви наша бабуся? – обережно запитала дівчинка, коли вечір уже підходив до кінця.
– Ні, я не ваша бабуся, я всього лише мама Віктора! – вона спеціально зробила акцент на імені сина, щоб діти розуміли, що ніякий він їм не тато. Сім’я відразу вирушила і всі пішли.
– А що таке я їм сказала? Тільки правду! – виправдовувалася потім Тамара синові по телефону, коли він подзвонив до неї з претензіями. – Вони мені чужі діти, навіть сусідських малюків я краще знаю.
– А тобі важко моїх дітей ближче пізнати? – запитав Віктор.
– А навіщо? У них напевно є свої бабусі! Мені не подобаються ці «твої» діти. Мовчуни якісь, на інших не схожі. І не подобається твоя дружина! – незрозуміло чому, але Тамара хотіла зробити синові якомога болячіше, в надії, що він піде від своєї сім’ї.
І ось зараз напередодні для народження вона не знала – яку б знайти причину, щоб не кликати чужих людей на своє свято, але син щоб обов’язково прийшов. А може потерпіти вечір, ну це ж раз на рік всього! Хоча прикро – весь настрій зіпсується.
– Вітя, ну приїжджайте до мене в суботу годинки до п’ятої! – запросила Тамара сина з сім’єю по телефону.
– Мамо, вибач, не вийде! – відповів Віктор. – Не ображайся, нічого особистого, просто канікули у сина почалися. Веземо дітей до бабусі на літо. Я тебе по телефону привітаю, а то ми в поїзді вже будемо.
Ось так ось! Тамара була ошелешена, вперше син так з нею поступає! Це що – помста? І взагалі – як він може її проміняти на чужих людей? Так-так, чужих! Ну хто він їм такий? Який же він тато? Він – зрадник!
Фото ілюстративне – edimdoma.
