У моєї свекрухи є дача. Якраз зараз час збирати урожай і вона вважає, що мій чоловік має її возити на дачу. Антоніна Федорівна переконана, що інших турбот у нас немає. Каже, мовляв, мені що, Василя, чи що, просити на дачу мене відвезти? У нього сім’я, діти. Ні, нехай Василь з дітьми побуде, він і так їх бачить рідко. А твій чоловік може і з’їздити, матері допомогти.
Василь – молодший брат мого чоловіка, Олега. Втім, молодшим братом можна назвати його вельми умовно: різниця між братами всього рік. Вони і в школі навчалися в одному класі, і навіть одружилися в один рік.
Напередодні одруження синів свекруха продала свою трикімнатну квартиру, купила собі однокімнатну, а решту грошей розділила навпіл між двома молодими сім’ями. Ми з чоловіком додали накопичень, взяли квартиру в кредит, який щосили виплачуємо достроково.
У брата з дружиною відразу після весілля народилася дитина, а через рік – друга. Я їх не розумію, живуть собі люди одним днем. Невістка засіла з дітьми. Квартиру знімають, гроші свекрухи витратили: невістка, як рукавички, змінює коляски, тягає немовлят на розвивалки, їдять делікатеси, машину купили. Ми навіть не думали про дитину, не маючи власного житла. Не кажучи вже про другого малюка в знімну квартиру.
А ці нічого не бояться, сміливі такі. При цьому чудово розуміють, що розраховувати нема на кого: свекруха і так вже допомогла, чим могла, а батьки невістки допомагати і не збираються.
Свекруха їм спочатку грошима допомогла, а тепер не вилазить від молодшого сина – допомагає невістці з дітьми. П’ять днів на тиждень ходить туди, як на роботу. І варить їм, і підлоги миє, і з дітьми водиться.
От тільки з усіма своїми проблемами свекруха йде до мого чоловіка. Привезти, відвезти, з’їздити за покупками, зганяти на дачу, зустріти тітку на вокзалі… Під час дачного сезону прохання про допомогу йдуть просто безперервним потоком. На дачу потрібно то і це, потрібно наймати робітників, лагодити будинок і паркан, везти добрива, обробляти ділянку, збирати урожай.
Я все розумію, матері, звичайно, потрібно допомагати. Але ми з чоловіком і так практично не бачимося на тижні, з усіма роботами і підробітками, вихідних чекаємо, як манни небесної: виспатися, поспілкуватися, в магазини з’їздити – на тижні нам абсолютно ніколи цим займатися. Вдома прибрати, погуляти сходити. Часто виходить так, що і в суботу ми на роботі.
Якщо б мій чоловік був у матері єдиним сином, тут би все було зрозуміло. Але синів двоє. Другий теж на машині, міг би і він хоч через раз мати відвезти, куди треба. Тим більше в ситуації, що склалася, коли мати весь тиждень сидить з його дітьми!
– Антоніна Федорівна, а може, нехай Василь з вами на дачу з’їздить? – кажу свекрусі. – Давайте хоч через раз. Просто у нас з Олегом теж справи є.
– Ні, Василя просити не буду. У нього сім’я, діти, а Олегу все одно робити нічого.
Відповідь свекрухи мене дуже зачепила. У молодшого, мовляв, сім’я, тому що діти у них, а у нас – так, не зрозумій що…
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
