fbpx
Життєві історії
Нам залишилося в будинку ще кілька недоробок, на наступну весну ми планували переселитися в нього, але дочка приїхала в суботу додому і повідомила, що вона заміж виходить, треба готуватися до весілля. Вони з нареченим планують розписатися після Різдва

В шлюбі я вже 30 років, і все життя я прожила з свекрухою. Ми з чоловіком з одного села, після весілля він забрав мене до себе додому, бо він був один у батьків, а у мене ще було три молодші сестри. Так і жили з батьками чоловіка в одній хаті. У нас народилася донька, яку свекруха дуже любила і допомагала мені її ростити.

Я завжди мріяла про власне житло, чоловік теж хотів жити окремо. Тому ще 15 років назад ми почали будувати будинок на подвір’ї свекрухи. Грошей на будівництво йшло чимало, ми зрозуміли, що з зарплат ми не витягнемо будову, тому чоловік почав їздити на заробітки. Знайшов бригаду, яка працювала в Польщі, і почав з ними їздити.

Гроші нам були потрібні і на будову, і на навчання доньки, яка виросла і поступила в університет на платну форму. Ми старалися дати їй найкраще, адже Аліна у нас єдина донька. З часом ми планували купити їй однокімнатну квартиру в обласному центрі. Але спершу мріяли самі перебратися в свій будинок, щоб хоч трохи пожити окремо, в своїй хаті. Свекруха у мене непогана жінка, ми з нею завжди ладнали, але хотілося бути господинею в своєму домі.

Нам залишилося в будинку ще кілька недоробок, на наступну весну ми планували переселитися в нього, але дочка приїхала в суботу додому і повідомила, що вона заміж виходить, треба готуватися до весілля. Вони з нареченим планують розписатися після Різдва.

До такого повороту ми були не готові, як і не готові до того, щоб віддати будинок, який ми будували стільки років, молодятам. Свати приїхали до нас, щоб обговорити деталі весілля, мама нареченого все уважно розглянула і сказала, що молодим після весілля треба віддати будинок, і не просто віддати, а переписати на них, щоб її син відчував себе повноправним господарем. А вони дарують молодим машину.

Ми з чоловіком тільки переглянулися один на одного. Дочка благально дивиться на нас, мовляв, ви ж не завадите щастю єдиної доньки. Ми готові для неї зробити все, тільки аби вона була щасливою, але для цього нам доведеться розпрощатися з своєю мрією. Віддавати будинок, який ми будували для себе, не хочеться, а що робити, не знаю.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page