Моє переконання таке – спочатку треба подбати про житло, а потім вже думати про інші розкоші, такі як машина, наприклад.
Ну справді, навіщо тобі машина, якщо ти не маєш де жити? Логічно? Так. Але моя молодша сестра думає не так, як я.
З Настею у нас суттєва різниця у віці – вісім років. Тому особливо близькими ми з нею ніколи не були, але тим не менше, любили і поважали одна одну, особливо після того, як не стало наших батьків і ми залишилися одні на цьому світі.
Ні я, ні сестра своїми сім’ями ще не обзавелися. Я більше вдарилася в кар’єру, багато працюю. А Настя лише нещодавно закінчила університет.
Ставши дорослими, ми дізналися, що від батьків нам дісталося житло, яке розділено навпіл. Але зрештою з’ясувалося, що батьки записали майно на молодшу сестру.
Я не стала заперечувати, тому що на той момент у мене вже три роки, як була своя квартира.
Сестра була студенткою і їй треба було десь жити. Хоч я і виявилася обділена спадщиною, я не дуже засмутилася.
До центру міста від батьківської квартири була година їзди. Це був її суттєвий недолік. За неї багато б не дали під час продажу. Хоч міський транспорт і ходив через цей район, але це не надто рятувало ситуацію.
Через деякий час сестра раптом заговорила про продаж квартири. У планах було знайти щось ближче. Я її відмовила.
Запропонувала трохи пожити у мене, щоб вона зрозуміла, чи подобається їй у такому місці жити. Може, її не влаштує і не захоче тоді переїжджати. Тим більше вона якраз шукала роботу, і було б добре, якби вона знайшла житло неподалік від місця праці.
Настя поки жила в мене, продала свою квартиру. Я думала, вона вже знайшла підходящий варіант, а вона мене не те, що здивувала, а прямо таки ошелешила, бо за гроші, які вона виручила з продажу квартири, вона купила собі машину.
Раділа цій покупці Настя безмежно, ось тільки житла в неї тепер не було і, мабуть, про це вона зовсім не подумала.
Сестра сподівалася, що вона і надалі житиме в мене, та я сказала, що так не піде – хоч ми і сестри, але у мене своє життя, у неї своє.
Вона на мене образилася, сказала, що я їй заздрю, і переїхала в якусь невелику однокімнатну квартиру, яку здала на околиці міста.
Почала мотатися машиною на роботу і назад. Швидко зрозуміла, що бензин з’їдає величезну суму. Простіше і дешевше було б автобусом їздити. А так пів зарплати йде на обслуговування машини.
Я попереджала її про це. Але вона не послухала мене. Дуже їй хотілося втілити давню мрію – купити авто.
Але ж вона могла придбати його трохи пізніше. А тепер залишилася без власного житла та змушена платити оренду.
Настя явно не стягує всі витрати, і хоче переїхати до мене, мовляв, я живу сама. Але я їй відмовила. Сама наламала дров, хай тепер і розгрібає.
Я попереджала її. Вона доросла. І тепер нехай сама думає, як жити далі.
Ну хіба не так?
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.