fbpx
Життєві історії
Нам з чоловіком зараз вже по п’ятдесят років, а нашим мамам вже за сімдесят. Вони залишилися одні і нещодавно ми з чоловіком надумали забрати їх поближче до себе, про що тепер дуже шкодуємо

Мене звати Валентина. У мене є чоловік Іван і двоє вже дорослих дітей. Нам з чоловіком зараз вже по 50 років. У нас, слава Богу, ще живі батьки, правда, тільки мами. І ось нещодавно ми з чоловіком надумали забрати їх поближче до себе, про що тепер дуже шкодуємо.

Багато років тому ми з чоловіком приїхали в обласний центр. Ми обоє поступили вчитися в університети. Після закінчення навчання ми влаштувалися на роботу, одружилися. Мені від роботи дали кімнату в гуртожитку. Потім у нас народився син. Ми довго жили в гуртожитку, а самі тим часом збирали гроші на покупку нормального житла.

Коли синові було сім років, я народила дівчинку. До цього часу ми вже накопичили грошей на купівлю однокімнатної квартири. Половину суми, потрібної для покупки квартири нам дали мої батьки. Цю квартиру ми оформили на мою маму. Ми просто стояли в черзі на отримання квартири і не хотіли цю чергу втратити.

Так вийшло, що у нас була одинока сусідка, бабуся сама запропонувала мені доглядати за нею, а вона за це перепише на мене свою доволі велику квартиру. Я погодилася. П’ять років я доглядала за бабусею, а потім її не стало.

Її квартиру ми з чоловіком продали. На отримані гроші ми змогли купити ще дві однокімнатні квартири. Їх ми здавали. Отриманими грошима ми виплачували кредит за нашу двокімнатну квартиру. Цю квартиру ми купили недалеко від нашої першої однокімнатної квартири.

Коли наш син поступив вчитися в університет, у нас вже було три однокімнатних квартири. Після закінчення університету наш син поїхав жити і працювати за кордон. Повертатися додому він не хоче. Компанія оплачує йому житло, він добре заробляє. Наша дочка ще навчається, поки живе з нами.

Три роки тому не стало мого батька. Після його відходу ми забрали мою маму до себе. Вона живе в квартирі, яку ми купили колись давно і оформили її на мою маму.

Батьків чоловіка ми теж хотіли забрати до нас. Ми хотіли їх поселити в іншу однокімнатну квартиру. Але батьки чоловіка відмовилися від цієї пропозиції. І ось рік тому не стало батька мого чоловіка. Свекруха залишилася одна. Ми її забрали до себе і поселили в нашу однокімнатну квартиру. Ця квартира знаходиться далеко від нас.

Ось це моїй свекрусі зовсім не сподобалося. Ми з чоловіком ще працюємо, дочка вчиться. Часто їздити до бабусі дочка не може. Ми з чоловіком – теж. А свекруха на нас за це сильно ображається. Мовляв, моя мама живе до нас близько, і до неї часто ходимо, а вона живе далеко і ми про неї постійно забуваємо.

Свекруха стверджує, що їй дуже не вистачає спілкування і нашої уваги. Ось свекруха тепер і вимагає від нас, щоб ми купили для неї квартиру в нашому будинку або в якому-небудь сусідньому будинку. Цього ми зробити не можемо. Справа в тому, що квартири в нашому районі дуже дорогі і якщо ми продамо квартиру, в якій зараз живе моя свекруха, то в нашому районі за ці гроші ми нічого купити не зможемо.

Продавати нашу другу однокімнатну квартиру ми з чоловіком не хочемо. Адже ми її здаємо і оплачуємо цими грошима навчання дочки в університеті. Свекруха не хоче нічого чути і нічого не хоче розуміти.

Свекруха постійно влаштовує мені і своєму синові сцени. Просто немає більше сил це терпіти. Що робити і як нам правильно вчинити, ми навіть не уявляємо.

Фото ілюстративне – vchasnoua.

You cannot copy content of this page