Заміж я вийшла 40 років тому, і відтоді переїхала жити до чоловіка в сусіднє село.

Жили ми на одному подвір’ї з його мамою, а відразу по сусідству жила рідна сестра мого чоловіка.

Нам віддали стару бабусину хату, а свекруха сама жила в новій будівлі, яку в свій час збудував свекор.

Зовиці батьки виділили частину свого городу і допомогли там збудувати будинок.

Згодом сестра чоловіка відгородилася від нас невисокою огорожею, таким чином вона окреслила межі – де її, а де наше.

Загалом, жили ми доволі спокійно, адже я мовчала, щоб не сталося, бо господинями на подвір’ї завжди були свекруха і зовиця, а я – всього лиш невістка.

У мене була одна донька, а в зовиці – два сина.

Прожили ми з чоловіком 18 років, а потім його не стало.

Я залишилися одна практично на чужому подвір’ї, але повертатися додому я не могла, бо там вже давно хазяйнувала моя сестра.

Мені було непросто жити з свекрухою, і сестрою чоловіка, які постійно мені давали зрозуміти, що для них я – чужа.

Так я прожила ще 2 роки, а потім зрозуміла, що треба щось думати. Я зібралася, і поїхала в Італію на заробітки, в цьому я бачила непоганий вихід із ситуації, яка в мене була.

Коли зовиця побачила, що мені непогано пішло на чужині, вона стала просити, щоб я її забрала до себе.

В той час виїхати в Італію було дуже непросто, але я допомогла родичці чоловіка чим змогла: і гроші позичила, і зустріла, і з роботою підсобила.

Але дякую за всі свої старання я від неї так і не почула, наче я була зобов’язана їй допомагати.

Більше того, зовиця зробила так, що її мама переписала все майно на неї і її синів, а мені і моїй дочці нічого не дісталося, вони забрали від нас навіть ту нашу стару хату, в якій ми жили.

Так що тепер я навіть не можу прийти туди, де прожила 20 років, а я ж в ту хату немало своїх грошей вклала за весь цей час.

Отакими виявилися бабуся і тітка моєї дочки.

Рішення їхати в Італію на заробітки було дуже правильним, бо я за 20 років збудувала для себе величезний будинок, а доньці квартиру купила, то ж у нас тепер все гаразд.

Приїхала я на Великдень у відпустку додому, і зовиця теж завжди приїжджає в цей час.

Вона сама мені зателефонувала, стала розпитувати, як ми живемо, а потім каже, що вони з свекрухою і синами хочуть до мене в гості прийти на свята, адже ми – родина.

А я їм сказала, що в мене інші плани.

Не бажаю я бачити таких родичів у своєму домі, і мені здається, що зробила я все правильно.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.