fbpx
Життєві історії
Нам з чоловіком обом за 60, є у нас двоє синів. Один син живе біля нас, ми добре з ним ладнаємо. А другий син – в столиці, ми давно не бачили його. Тому, поки ще можемо, захотіли поїхати до них в гості. Купили квитки, наскладали гостинці і зібралися в дорогу. Приїхали ввечері. Невістка гарно накрила стіл, ми поїли, порозмовляли. Вже спати потрібно лягати, а вона нам навіть постіль не стелить. Ми з чоловіком переглянулися і не знаємо, що далі робити

Мені, звичайно, на сьогоднішній день, здається, що, можливо, я дуже відстала від сучасних людей, від молодого покоління – не тямлю нічого в сучасних звичаях. Образила, можливо, чимось свою невістку, довго не хотіла з нею спілкуватися після нашого візиту до неї, а зараз навіть не знаю – може вибачитися перед нею, щоб забути про цю всю провину?

Думки серед наших з чоловіком друзів і знайомих розділилися на дві сторони, ось і хочу на ваш розсуд розповісти свою історію: можливо, ми дійсно не праві? Але все ж якийсь внутрішній голос мені підказує, що права саме я, я б так не вчинила зі своєю родиною.

З чоловіком ми живемо в своєму невеличкому будинку, на околиці маленького міста. Наш будинок – це будинок наших родичів і друзів, образно кажучи.

Є у спеціальна гостьова кімната, вона найкраща і найсвітліша у нас, а якщо приїжджає багато народу в наш будинок на чергове свято, ми можемо і свою спальню віддати рідним людям та друзям, влітку з чоловіком постелити собі на веранді на розкладачках, взимку – на просторому горищі старе ліжко стоїть. У всякому разі, ми там спали, коли молодші були, зараз нам з ним обом за 60 років, та й гостей тепер не так багато. Але якщо раптом приїдуть, ми з великою радістю і щирістю надамо всім затишний нічліг.

У нас двоє синів. Молодший син живе поруч з нами, приїжджає до нас з родиною, допомагає. Старший наш син вже давно поїхав в столицю, займається бізнесом, у нього там двокімнатна квартира, дружина, син. Вони два рази гостювали у нас, і, звичайно ж, були прийняті по-королівськи: найкраща кімната була лише для них, ліжко на перинах, завжди в чистеньких та свіженьких, свіжий та смачний сніданок на веранді, все як годиться.

Тільки ось з невісткою щось спільної мови ми знайти не могли. Вона називала наш район селом, хоч це і не село, а околиця міста, хоч з невеличкими, але чепурними будиночками. Їй нічого не подобалося, ображалася на нашого сина, що вони не на море поїхали, а тут час свій так погано проводять, не так, як її всі друзі та знайомі. Їй не зрозуміти, що ми, взагалі батьки її чоловіка, і це візит до нас в першу чергу, як до батьків, а не просто відпустка.

І ось минулої осені ми вирішили приїхати до них в гості, ніколи ще не були у них, а оскільки вже не молоді, то вирішили свою гостину не відкладати на потім, адже мало що там буде завтра, можливо, вже й не зможемо поїхати більше.

Зібралися, сіли в поїзд і приїхали, заздалегідь попередивши, що їдемо на тиждень. Прибули до них в 6-ій годині вечора. Приємно – стіл накритий, посиділи, поговорили. Ніби як пора спати лягати, але куди нам лягати спати – не зрозуміємо.

Невістка тут відразу і каже: «Спати у нас тут ніде вам, ми на тиждень для вас орендували готель. Не дуже дорогий, звичайно, але переночувати там є де».

Ми такі здивовані були з чоловіком! Кажемо: «Та навіщо, постеліть нам хоч на підлозі в дитячій, це ж тільки на ніч!». І онук просив залишити нас у нього в кімнаті, але невістка була непохитною: вже ми орендну плату заплатили за декілька днів вперед і до побачення! Поспите, мовляв, приїдете.

Син сів з нами в таксі, довіз. Я бачу, що йому трохи незручно через свою дружину, але ми з батьком тоді промовчали. Готель як в радянські часи, нічого особливого там не було: душ і туалет спільний на дві кімнати з сусідами, в кімнаті два ліжка з тумбочками і старим телевізором. Щось типу гуртожитку. ми навіть той телевізор не вмикали, зовсім настрій гарний у нас пропав. Якесь відчуття таке дивне було, наче не до рідних людей в гості приїхали, а на чужину якуь.

Поспали ми, але снідати ніде, в кафе поряд – дорого для нас, там ціни ніби й не захмарні, але для людей нашого віку й недешево там.

Взяли з чоловіком за свій рахунок таксі, поїхали назад до дітей. На нас часу нікому немає, всі на роботі, ще добре, що у онука канікули, вдень з ним час проводили. До вечора посидимо сімейно за столом, і знову нас відправляють в готель спати. На четвертий день таких поїздок, ми придумали з чоловіком причину, по якій нам треба їхати додому, взяли квиток і поїхали. Я всю зворотну дорогу проплакала – так було прикро за своїх дітей!

Приїхали додому, все розповіли, як нас прийняли. Молодший син взагалі розсердився – подзвонив братові і посперечалися вони. Та й багато наших родичів були ошелешені такою гостинністю. А ось одні наші більш молодші за нас друзі сказали, що це нормально за сучасними столичними мірками, і нічого нам вередувати.

Не самі ж ми платили за номер! Ага, а за таксі туди і назад? Та й взагалі, ми ж батьки – ми своїм мамам і татам стелили на своєму ліжку, і спали на підлозі, і це я вважаю нормальним. І все ж якось мені соромно стало за свою поведінку – я ж після нашого візиту перестала толком з сином спілкуватися, тільки короткі дзвінки по справі і все. Модливо, вони образилися на нас за таку гостину?

Хочу почути думку людей тут – нормально чи тепер це: селити приїжджих родичів в готелі, тим паче рідних батьків? Чи варто мені вибачитися перед невісткою, адже я в відкриту тепер її ігнорую?!

Лише один раз мій син запитав у мене, чи не ображені ми на них, я відповіла ухильно, мовляв – як вони самі-думають? Син нічого робити не відповів, якось так ми після того і закінчили нашу розмову. Передаю привіт тільки онуку, ім’я невістки навіть вголос вимовляти неприємно. Більше до них не поїдемо, але якщо ви мене переконаєте, що таке гостинність зараз – це нормально, то я, хоча б, вибачусь. Не знаю, як правильно вчинити.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – rieltor.

You cannot copy content of this page