Нам з чоловіком нарешті вдалося придбати будинок за містом, і покликала туди свою маму, це стало моєю головною помилкою.
У мами завжди був непростий характер, а відколи вона вийшла на пенсію, він став просто нестерпним.
Мама влаштовує мені такі сцени, що я просто не знаю, що робити.
Батьки розлучилися, коли ми з братом ще в школу ходили.
Батько залишив нам свою двокімнатну квартиру, а сам переїхав в кімнатку в гуртожитку.
Згодом батько одружився вдруге, переїхав до своєї дружини, але про нас він не забував: крім того, що він платив аліменти, він ще й купував нам все необхідне.
Брат виріс і поїхав працювати за кордон.
Я довго не могла вийти заміж: спочатку навчання в медінституті, потім просто довго зустрічалася з хлопцем, поки він не вирішив, що нам треба одружитися.
Загалом, розписалися, коли мені було 28 років.
На весілля приїхав брат, сказав теж, що збирається одружитися, причому за кордоном, з іноземкою.
Замість того, щоб за нас порадіти, мама кинулася в сльози, сказала, що ми її кидаємо, прирікаємо на самотню старість.
І якщо брат не чує цих всіх її нарікань, бо живе за кордоном, то я змушена слухати все це постійно.
Мама лише нарікає, і ніколи не радіє з моїх успіхів.
Тому я боялася їй сказати, що чоловік будує в районі власний будинок для нас, і я там вже в лікарні влаштовуюся на роботу!
Ох, як же вона бідкалася, коли дізналася про все!
Я їй відразу сказала – ми, як повністю облаштуємося, то заберемо її до себе.
Поки ми добудували дім і зробили ремонт, чоловік пішов на підвищення, а я в декрет.
У будинку – три великі кімнати, кличу маму, щоб приїхала, допомогла мені з дитиною, кімната є для неї, так ні – у неї ще робота!
На пенсію вона вийшла, коли моїй доньці 2 роки виповнилося.
Так, вона брала відпустку і приїжджала до нас.
Тільки вся її допомога – це зітхання і нарікання, бубонить і бубонить, особливо на зятя – типу, він у всьому винен, що дочку її загнав у район.
Сказати їй нічого не можна, бо вона відразу ображається і плаче.
Якщо вона ще відволікалася роботою, то після виходу на пенсію зовсім все погано стало.
По-перше, вона весь час вигадує собі болячки. Я, як лікар, все ретельно перевіряю, але розумію, що вона багато що просто вигадує.
По-друге, вона почала нас просто ганьбити: всім розповідає про те, як гірко їй живеться з нами. А що саме їй не подобається, вона не каже.
У мами є окрема кімната, ми не змушуємо її нічого робити. Просто живи і радій, але ні!
І мені потім рідня і її подруги пишуть – як ви можете так з мамою поступати?
А що ми робимо не так? Я ж і так йду їй на великі поступки. І чоловік мовчить, хоча все це йому дуже не подобається.
Ось чого вона домагається?
Ось що мені робити? Як жити в такій атмосфері, де маму не влаштовує абсолютно нічого?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
