– Донечко, не виходить, не можу! Ти ж сама бачиш, яка ситуація зараз навколо! Повір, поки ніяк, – такі відповіді я чула протягом двох років поспіль, коли дзвонила матері.
Нам з братом на двох бабуся записала свою квартиру. Квартира була в місті, де я народилася і виросла. Тут же живуть моя мати і старший брат. Вчитися я вирішила в столиці, там вийшла заміж п’ять років тому.
– Бабуся вирішила залишити свою квартиру вам з братом на навпіл, – сказала мати ще до мого весілля, – коли її зможемо продати, то гроші розділимо порівну. Тоді ви з чоловіком собі там щось купите, а Руслан – тут.
Ми з чоловіком почали знімати квартиру-студію в передмісті. А бабусю до себе забрала наша мати, яка за нею і доглядала. Через кілька років бабусі не стало.
– Ми її продаємо, – говорила мати, – оголошення подали і в газети, і на сайти. Руслан все робить. Так що скоро знайдуться покупці і тут же всі гроші отримаємо.
На той момент мені вже був термін народжувати. Комунальні послуги в квартирі ми з братом навпіл платили. Я свою частину регулярно перераховувала матері.
Я не раз говорила мамі, що нам дуже важко і дорого платити за орендоване житло, плюс комуналка за бабусину квартиру. Питала, коли ж, нарешті, вони збираються її продати.
– Так поки тиша, – говорила мати, – ти ж бачиш, у людей зараз складно з грошима. А у нас новини радісні! Руслан одружився з Вірочкою. У них теж скоро дитинка народиться. Так що у мене подвійна радість.
У мене народився син. Жили ми на тій же орендованій квартирі. З матір’ю бачилися тільки по відеозв’язку. Вона ніяк не могла до нас вирватися подивитися на онука. Уже більше року тому і у брата народилася дочка.
– Вони живуть у свекрухи, – розповідала мати, – не дуже зручно, але більш менш. З нами жити невістка не захотіла. Не виходить продати поки квартиру. Просто приходять і розглядають.
Восени ми прийняли рішення відвідати моє рідне місто. Навідатися до мами всі разом. Влаштували сюрприз.
– Що ж ви не попередили? – мама виглядала збентеженою.
Як з’ясувалося, що в тій квартирі, яка ніяк не продавалася, живуть мій брат, його дружина і дочка.
– Я ж сиджу в декреті, на знімне житло грошей немає, – почала розповідати нам невістка. – Навіть якби й продали, то на нову не вистачить. Кредит ми не потягнемо. Брат твій все по роботах бігає. А з моїми батьками він не ужився.
– Віра, – відповідаю я, – ти ж знаєш, що я теж вдома сиджу з дитиною, і живемо в знімній квартирі. А ви нас обіцянками годуєте. Адже половина квартири моя. Так я ще і на комуналку вам перераховувала. Ну невже вам не соромно так чинити?
Віра промовчала і неоднозначно посміхнулася. Як з’ясувалося, бабуся прописала у своїй квартирі мого брата, а він після цього вирішив прописати в цій квартирі свою дочку. Так що тепер квартиру, в якій прописана маленька дитина, продати буде практично неможливо.
– Як ти могла мені брехати весь цей час? – питала я маму, збираючи нерозібрані сумки.
– Я їх пошкодувала, – виправдовувалася мама, – мені тільки потім сказали, що вони там дочку прописали. Я посоромилася тобі про це повідомляти, щоб ти не хвилювалася.
– А навіщо продовжувала гроші за комунальні послуги брати? Теж не соромно було?
– У брата роботи не було. Їм нічим платити було. А вам же в столиці простіше.
Звісно. Багатіїв знайшла. Ми так і поїхали. Чоловік намагався мене заспокоїти. Через кілька тижнів подзвонила мати і повідомила, що спробує умовити сина прописати внучку у неї, а бабусину квартиру продати.
Я не стала її слухати. Спочатку нехай зроблять, а після поговоримо. Я їм більше нікому не вірю. Немає у мене на даний момент родичів! Я не можу повірити, що найрідніші люди так зі мною поступили. Що з цим робити, я поки не знаю.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
