fbpx
Життєві історії
Нам треба було з сином по справах, ми стояли на зупинці, падав сильний дощ, і було доволі холодно. І тут я побачила знайому машину батьків Олександра. На радощах я навіть вийшла на дорогу, рукою махнула і бачила, що вони нас помітили, але не зупинились

Зустрічатися з Олександром ми почали, коли нам було по 26 років. Ми обоє вирішили, що поки розписуватись не будемо. А якщо дитина народиться, тоді і подумаємо.

В нас обох перед початком спільного життя були освіта, робота та житло. В Олександра від бабусі залишалася однокімнатна, а мені родичі залишили двокімнатну квартиру, в якій ми і почали жити. Вирішили, що його квартиру ми здамо і ці кошти відкладатимемо.

Незабаром я зрозуміла, що чекаю дитину. Мої батьки не були в захваті від того, що ми офіційно не розписані, але мовчали, народженню майбутнього онука пораділи, а Олександра мої мама і тато почали називати сином, то зятем.

Батьки Олександра мене ні в яку не приймали.

– Ось буде вона тобі дружиною, тоді й поговоримо, – стояла на своєму мама Олександра.

Мені було неприємно, але нав’язуватися я не хотіла. Чоловік чемно справлявся про здоров’я батьків телефоном, зрідка заїжджав у гості. Так і жили. І коли син народився, також пережили всі труднощі.

Онука свекри все ж таки зволили побачити, зрідка приїжджали, не частіше разу на півріччя, завжди вітали особисто з днем ​​народження, привіти та подарунки передавали. Згодом син пішов в садок, а я на роботу вийшла.

Одного разу нам треба було з сином по справах, ми стояли на зупинці, падав сильний дощ, і було доволі холодно. І тут я побачила знайому машину батьків Олександра. На радощах я навіть вийшла на дорогу, рукою махнула і бачила, що вони нас помітили, але не зупинились.

– Могла б подзвонити, і попросити. Але ж вона горда і самостійна, – пояснила свекруха моєму чоловікові.

Чоловік довго не міг відійти від цих слів, але час минув, забувся. Незабаром свекра не стало. Після цього мама якось пом’якшала, але поїзд уже пішов. Тепла між нами не було.

Минуло 7 років. Ми купили машину, тепер я сама вожу сина куди треба, а Олександр водить старенький автомобіль, що залишився йому від батька.

А тиждень тому я відвезла сина до школи, треба було ще по справах мені заїхати, оформити все. Дивлюся, на зупинці мама Олександра стоїть. Так мені хотілося повз проїхати, зовсім, як вони тоді. Але… не змогла. Погода була така ж погана і в той день, коли вони мене залишили стояти з сином на зупинці.

Я зупинилася, мама чоловіка сіла на переднє сидіння. Було видно, що вона згадала той випадок кілька років тому. Ми проїхали мовчки до самого будинку Олександрової мами і тільки вже виходячи з машини вона мені зізналася, що їй дуже соромно за той випадок. На кінець мама Олександра запросила нас в неділю в гості. Я пообіцяла, що ми приїдемо, адже ми не чужі один одному люди.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page