fbpx
Життєві історії
Найкраща подружка Єви виходила заміж і запросила її на весілля. Про те, що на весілля запрошений і Тарас, Єві ніхто не сказав, інакше вона б нізащо не погодилася приїхати, навіть заради найкращої подруги. Та доля знову звела їх через довгих 10 років

Єва в селі не була давно. Вона вже років десять вважає себе жителькою обласного центру і воліє не згадувати про своє колишнє життя. Її пам’ять наполегливо намагалася стерти всі події, щоб не згадувати все, що їй випало пережити.

Але зараз найкраща подружка Єви виходить заміж і запросила її на весілля. Про відмову подруги і чути нічого не хотіла. Тому треба було погоджуватися.

Зараз Єва – впевнена в собі жінка, яка зробила успішну кар’єру. Але в душі вона все та ж дівчинка, яка назавжди закрила душу для любові.

Тарас був її першим коханням. Старший від неї на шість років. Усі дівчата в селі були закохані в Тараса, а він вибрав Єву. Мама від початку була проти цих відносин, радила донечці не спішити. Та любов сліпа.

Через пів року прислав Тарас старостів, а влітку, по Петру, мали відгуляти весілля.

Уже все було готове до весілля – сукня куплена, зал замовлений, гості запрошені. Ще тиждень – і вона стане дружиною свого коханого Тараса, народить йому діточок. Як же вона про це мріє! Та у все те, що сталося далі, і повірити важко.

– Ти, Єво, заміж зібралася, а Галина від твого Тараса дитину чекає, – як грім серед ясного неба прозвучали слова сусідки тітки Люби. А їй можна вірити, вона в селі знає все.

– Яка Галина? Яка дитина? Тітка Люба напевно щось переплутала, – губилася в догадках Єва.

Та довго чекати не прийшлося, до їх хати прийшла і сама Галина. Все підтвердилося – вона чекає дитину.

Все, що міг сказати Тарас, було коротке: «Вибач»…

Першою думкою, яка промайнула в голові Єви, була думка про те, що тепер їй нема для чого жити.

У ситуацію втрутилася мама, порадила їхати з села, сказала, що все сама владнає. Домовилася в місті з родичами, ті прийняли дівчину, роботу знайшли.

Так і пройшло довгих десять років. Тарас одружився з Галиною, більше нічого про коханого Єва чути не хотіла. Але той негативний досвід, який вона отримала з Тарасом, не давав дівчині завести стосунки з іншими чоловіками. Єву усі вважали трохи дивною, навіть відлюдькуватою.

Про те, що на весілля запрошений і Тарас, Єві ніхто не сказав, інакше вона б нізащо не погодилася приїхати, навіть заради найкращої подруги.

– Боже, він анітрохи не змінився, все такий же найкращий, – подумала Єва. При зустрічі виявилося, що почуття 10-ти річної давності нікуди не зникли.

Хотіла знову втекти, та цього разу вирішила, що вже доволі сильна, щоб витримати все до кінця.

– А що, Єво, – звернулася Тітка Люба до дівчини. – Не забув тебе твій Тарас. Та й доля бач, як йому віддала.

– А що трапилося?

– Через кілька місяців, як ти поїхала, з’ясувалося, що дитина то не від Тараса. Сказала неправду Галина. А потім покинула його і втекла. От він і ростить сам чужу дитину.

Наважився Тарас підійти до Єви аж в кінці весілля:

– Знаю, що не заслужив навіть того, щоб ти заговорила зі мною. Єво, якщо можеш, пробач. Давай хоч потанцюємо.

Танець закружляв закоханих, земля під ногами поплила, згадалося все.

А зранку Єва ошелешила новиною:

– Мамо, я залишаюся в селі.

– Я боялася цього, доню, тому і не розповідала тобі нічого про важку долю Тараса. Не кинув він чужої дитини. Виховує краще, ніж рідний батько.

Через рік їх було уже четверо. Єва народила Тарасу ще одного синочка.

В селі казали: «Від долі не втечеш». Єва так і не одягнула сукню нареченої, але нехай і через багато років, все ж, вона стала щасливою.

Фото ілюстративне – freepik.

facebook