Віра дуже любила літо, і на це було багато причин. В селі, де вона жила, ця пора особливо прекрасна.
Все подвір’я Віри було всаджене квітами, вона їх дуже любила, але найбільше Віра любила вирощувати білі лілії, адже це улюблені квіти її найдорожчої матусі.
Свого тата вона не пам’ятає, він залишив їх відразу після народження дитини. Люди подейкують, що він живе десь в сусідній області, має іншу сім’ю, а до Віри і її мами йому справи немає.
Мама сама виховувала Віру, і часом їй було дуже непросто.
Працювала вона медсестрою в місцевому медпункті, заробляла дуже мало. Жили вони бідно, але в мирі і любові.
Виручало домашнє господарство – корови, свині, кури, городина.
Донька мамі у всьому допомагала, весь тиждень добре вчилася в школі, а в суботу з мамою на ринок їздила – продукти продавали.
Було Вірі 17 років, коли одного разу на ринку вона зустріла Романа. Він був родом з Півдня, привозив на ринок продукти – помідори, кавуни, персики.
Сподобалася йому скромна Віра, то ж в кінці літа, коли треба було повертатися додому, зробив дівчині пропозицію.
Віра погодилася і вже в листопаді цього ж року, на самого Михайла, відгуляли весілля.
Зять прийшов до Віри в хату і відразу почав господарювати. Спочатку ремонт в кімнатах затіяв, а потім і розпочав будівництво нового будинку.
Теща, мама Віри, не могла натішитися таким зятем. Все життя Анна всю господарку на собі тягла, а тут нарешті з’явився чоловік, справжній господар.
П’ять років подружжя жило дуже добре, народилася у них донечка, потім і синочок.
Роман любив своїх дітей, піклувався про них, весь рік жив з ними, будував хату, а влітку знову вирушав на Південь і привозив звідти продукти.
Але одного разу Роман не приїхав у зазначений термін, Вірі зателефонував і попередив, що затримається на кілька днів.
Приїхав аж через місяць і відразу з порогу заявив, що має до дружини серйозну розмову. Виявилося, що в чоловіка вдома з’явилася інша жінка, яка чекає від нього дитину.
На наступний день Роман зібрав речі і поїхав назавжди. Залишив Віру з двома дітьми і недобудованою хатою.
Тоді Вірі дуже допомогла мама, яка відразу сказала, що поїде на заробітки в Італію, щоб хоча б хату добудувати. Жінки з села, які вже по кілька років були заробітчанами, допомогли Анні знайти роботу.
За п’ять років хату вони таки добудували, дуже допоміг Вірі сусідський хлопець Іван, який вмів все робити своїми руками.
Анна висилала гроші, Іван будував – в результаті вийшло краще, ніж сподівалися.
На новосілля приїхала і Анна з Італії, не могла натішитися як все до ладу вийшло. Хотіла назад повертатися на роботу, але Віра маму не пустила, мовляв, тепер вони якось самі справляться.
Віра завжди пильнувала, щоб біля їхньої хати росли лілеї – мамині улюблені квіти стали оберегом для їхньої родини.
Незабаром Іван зробив пропозицію Вірі. Вона трохи вагалася перше ніж відповісти, адже у неї двоє дітей, та й Іван молодший за неї на 6 років.
Проте, здаватися парубок не збирався і таки став для Віри чоловіком, а для її дітей – справжнім батьком. Через рік Віра народила йому сина.
Найчорнішим днем у житті Віри став той день, коли не стало її матусеньки. Відтоді лілії стали нагадуванням про найдорожчу людину.
Минуло 3 роки після цього, і одного разу на подвір’ї у Віри з’явився невідомий чоловік з букетом білих лілій.
Це був батько Віри, який сказав, що відразу впізнав їхнє подвір’я, всаджене лілеями.
Вони довго говорили, батько намагався пояснити причини свого вчинку, говорив, що дуже кається, зізнався, що зараз він дуже хворий і не знає, скільки днів йому Бог відміряв ще ходити по цій землі…
І зараз йому багато не треба, треба лише, щоб Анна його пробачила там, на небесах, а донька тут, на землі…
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
