fbpx
Життєві історії
Найближчими вихідними я зайнялася прибиранням, вимила всю квартиру, витратила на це весь день. Але мої зусилля виявилися марними, бо чистоту в домі постійно треба підтримувати, а родичі мого чоловіка так не звикли

Ще до одруження свекруха сказала, що перший час ми житимемо у неї, так буде легше накопичити на перший внесок.

– Квартира велика, поживіть поки що, а там видно буде, – сказала Галина Василівна.

Я погодилася, свекруха здавалася мені милою жінкою. Сама я була приїжджа, у цьому місті залишилася після закінчення навчання, до одруження я орендувала житло. Ми розписалися, влаштувавши скромну урочистість і стали облаштовуватися на новому місці. Кімнату нам виділили велику і світлу, щоправда, запаковану до неможливості. Я відмила вікна, підлогу, поклеїла з чоловіком свіжі шпалери і ми заїхали.

Все було добре, окрім одного – в квартирі свекрухи було брудно. Коли ми вперше сіли вечеряти, ложка, яку мама чоловіка дістала з ящика столу, була вже брудна. Жир на ручці, на мельхіоровому візерунку товстий наліт.

– Давайте я посуд вимию, – запропонувала я.

Моя свекруха погодилася. Посуд я мила хвилин 40, тому що кожна тарілка була брудною зі зворотного боку. Довелося відтирати і ложки з виделками, чашки від темного нальоту.

Нікого в будинку більше не напружували ні крихти на столі, ні пилюка на підлозі по кутах, ні розкидані речі. А я так жити не звикла. Найближчими вихідними я зайнялася прибиранням, вимила всю квартиру. Витратила на це весь день. Але мої зусилля виявилися марними, бо чистоту в домі постійно треба підтримувати, а вони так не звикли. Просто спосіб життя такий: білизна перед пранням не відсортувалася, шкарпетки пралися разом з рушниками.

– А що її мити, – говорила свекруха про плиту, – хіба її відмиєш? Зараз котлети посмажимо і вона знову буде такою ж.

Після сяючої чистоти батьківського будинку та свіжості моєї орендованої квартири, так жити було неможливо. Дійшло до того, що посуд я мила перед їжею, щоб бути впевненою, що він точно чистий. Ванну віддраювала перед купанням, брудну білизну зберігала в пакеті, у своїй кімнаті, щоб свекруха не випрала мої блузки разом із брюками чоловіка.

І робила вона все з найкращих спонукань. Галина Василівна дуже добра, спокійна жінка. Вона так просто звикла. А за пів року такого життя я вмовила чоловіка на іпотеку, мої батьки дали нам трохи грошей, свекруха з чоловіком вклалися, ми взяли окрему квартиру, куди й переїхали на мою величезну радість.

Але проблеми цього не вирішило. Свекруха була на пенсії, ключ від своєї квартири чоловік мамі дав про всяк випадок. Приходжу з роботи, а в нас удома свекруха господарює.

– Я вирішила, чого ти напружуватимешся після роботи, – каже мама Михайла, – а я вже й випрала все, і поїсти вам приготувала.

– Не треба, – просила я, – я сама в змозі це робити, я люблю господарством займатися.

Мені незручно було озвучувати справжню причину свого небажання приймати таку «допомогу». З народженням дитини ситуація ще більше загострилася, свекруха наполягала, щоб у півтора роки вийшла працювати.

Довелося мені Михайлу сказати, що я не хочу, щоб свекруха господарювала в нашому домі та сиділа з дитиною. Чоловік і сам помічав, що його мама, як господиня, м’яко кажучи, не дуже.

Він узяв і сказав усе їй прямо. Свекруха очікувано образилася, сказала, що це я в усьому винна. Чоловікові моєму Галина Василівна сказала, що вони з батьком хотіли свою троячку продати і допомогти нам у виплаті іпотеки, купивши собі квартиру поменше, але тепер не стануть цього робити.

Що робити у цій ситуації? Миритися з тим, з чим я не можу змиритися? Просити вибачення у мами чоловіка? Але в чому моя вина?

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page