Заміж я виходила в 24 роки, моєму чоловікові Вадиму було 27 років. На той час я мала і освіту, і роботу, тому почувала себе досить впевнено. Та й не безприданницею вступала в шлюб. Мені дідусь по татовій лінії заповів свою двокімнатну квартиру.
Але у цій квартирі я не жила самостійно ні дня. До заміжжя я жила з мамою і татом, а свою квартиру здавала. Так мама порадила. Я власницею стала в 20 років. Ремонту в дідовій квартирі не було давненько. Мама і запропонувала накопичити на хороший ремонт, здаючи житло орендарям. Ну і меблі теж хотілося поміняти.
А потім я познайомилася з Вадимом. Ми зустрічалися і зрозуміли, що справа йде до весілля. Перед тим, як йти подавати заяву, Вадим познайомив мене зі своїми рідними: мамою, старшим братом і його сім’єю. Мене не знали куди і посадити, стіл накрили і так радо зустріли. І дружина дівера, і мама Вадима, прямо сяяли від радості.
Найбільше свекрусі сподобалося те, що у мене була своя квартира. Вона навіть одобрила те, що зараз там живуть квартиранти, а я таким чином збираю гроші на ремонт.
Марія Василівна, так звали маму Вадима, через кілька тижнів сама запропонувала: орендарям не відмовляти, а жити у неї в квартирі, в крайньому випадку, перший час.
– Ми з тобою порозуміємося, чи не так, – радісно щебетала мені свекруха.
Чесно кажучи, я була проти, хотілося відразу самостійності, у батьків вже накопичилася достатня сума, та й навіщо жити разом, коли є можливість відразу будувати сім’ю на своїй території?
Виявилося, що справа була в боргах сім’ї майбутнього чоловіка. Поки він працював і був не одружений, його заробіток йшов в спільний казан. А борг, тобто кредит, з’явився тоді, коли відділяли старшого брата Вадима. Про це мені пізніше розповів чоловік. Кредит взяли на маму, на перший внесок квартири для брата.
Тому тепер мій чоловік і свекруха щомісяця сплачують борг. І без допомоги мого чоловіка свекрам його не потягнути і братові теж. Платити залишилося ще два роки.
Коли я розповіла про це своїй мамі, вона мене не підтримала.
– Вони будуть кредит платити, а ти будеш утримувати дорослого чоловіка і його маму за рахунок здачі своєї квартири? – обурювалася мама.
Але мені тоді здавалося, що це правильно, по людськи, чи що. Я погодилася і після весілля ми зайняли кімнату Вадима. Перший час все йшло спокійно.
Марія Василівна всю домашню роботу ділила між нами навпіл. Але наша кімната була набагато більша за ту, де мешкала свекруха, тому частина речей мами чоловіка зберігалася у нас – в шафах сезонні речі, в кутку – допотопна швейна машина, книжкові полиці. І за всім цим добром мама чоловіка могла увійти в будь-який час доби. Ми спимо, а вона сідає рушник підшити, або книжку стоїть вибирає, щоб почитати, коли не спиться вночі.
Для машинки в коридорі або на великій кухні Марії Василівни цілком би вистачило місця, але на пропозицію винести її з нашої кімнати, або просто перейти жити в цю кімнату, я почула: «Нічого я нікуди виносити не має наміру. Це моя квартира, я так звикла. І я 30 років живу в своїй кімнаті і не бажаю нічого міняти. Не треба командувати в моєму домі».
– Так, квартира Ваша, – відповіла я мамі чоловіка, – але я живу тут, щоб допомогти Вашій же сім’ї розплатитися за кредит, до якого я не маю ніякого відношення. І гроші з оренди моєї квартири йдуть на харчування, оплату комуналки і інші потреби, мої, мого чоловіка і Ваші.
Вадим в цей час був на роботі. Свекруха перед приходом сина вийшла з дому під приводом, що в магазин. А сама встигла зустріти сина і викласти йому свою версію нашого непорозуміння.
Чоловік прийшов, коли я вже зателефонувала орендарям, щоб з’їжджали. Ну навіщо мені терпіти докори і миритися з незручностями? Сама сиджу, речі збираю, думаю, що тепер і чоловіка у мене немає, і у батьків пожити доведеться, ремонту-то ми так і не починали в квартирі дідуся.
Але, на моє велике здивування, чоловік підтримав не маму, а мене. Сам запропонував на кілька місяців зняти квартиру, щоб спокійно зробити ремонт і вже тоді переїхати в своє житло.
Коли свекруха побачила, що Вадим збирає свої речі, була ошелешена:
– А ти куди? – в розпачі запитала вона. – Я думала, що ти все зрозумів із моєї розповіді. Ти мене залишиш одну з боргами? Ти ж мені син, я ж тебе виростила!
– Так, – відповів їй мій чоловік. – І мене, і мого старшого брата. Ось я і вважаю, що раз борг цей ми платимо за брата, то нехай брат і здає своє житло. Ви можете з’їхатися з ним тимчасово і сплачувати борг. Я і так допоміг – досить, а моя дружина і зовсім відношення до наших фінансових проблем не має.
Ми пішли від свекрухи, 4 місяці жили на знімній квартирі, потім вже вселилися в відремонтовану квартиру. А рівно через рік після новосілля у нас народилася донечка. Відносини з родиною чоловіка ми підтримуємо. Правда, дещо відсторонені. Адже на нас досі ображаються, мовляв, ми кинули їх у важкий час в боргах. Але ми себе винними не вважаємо.
Фото ілюстративне – CafeLove.
