Я вийшла заміж у 18 років за рідного брата своєї найкращої подруги Дарини.
Ми з нею дружили ще зі школи, бо вчилися в одному класі. Частенько бували одна в одної в гостях.
У Дарини був старший брат Михайло. Він звернув на мене увагу, і майже відразу після того, як я закінчила школу, він зробив мені пропозицію.
Мама моєї подруги, тітка Марія, до мене завжди ставилася прихильно, але за невістку мене не хотіла, бо я, порівняно з ними, дуже бідна.
Мене ростила одна мама, батько нас покинув майже відразу як я народилася. Мама робила для мене що могла, та цього було недостатньо, щоб стати гідною кандидатурою в невістки.
Але Михайло наполіг на своєму, його мама з цим змирилася, і ми одружилися.
Після весілля ми пішли жити окремо, у хату бабусі Михайла. Але з його мамою і сестрою ми були близькими сусідами.
Перші два роки ми жили, начебто, непогано. А потім чоловіка як підмінили.
Він відверто мені зраджував, про це знало все село. Його мама і сестра теж знали, але радили мені мовчати і терпіти.
Вони мені постійно нагадували, що їхня родина мене прийняла з пустими руками, що завдяки саме їм мене шанують люди, і я маю це цінувати.
Мені і справді не було куди йти, тому я терпіла. Але лише доти, поки не виросла наша донька.
Як тільки вона пішла з дому, я купила собі квиток в Італію, наперед все обдумавши, і знайшовши собі місце праці там.
Найбільше мене благала не їхати на заробітки свекруха. І сестра мого чоловіка теж просила мене подумати.
Просто вони бачили, що останніми роками Михайло ще й пити почав, і боялися, що коли я поїду, то він зовсім з дороги зіб’ється.
Але мені було байдуже, я вже твердо все вирішила, і на багато років поїхала з села.
Додому не приїжджала, з чоловіком розлучилася, доньці грошима допомагала.
Михайло мій після мене мав ще трьох жінок, але з жодною не зжився, бо ніхто йому не хотів терпіти.
Він зараз живе сам, і можна сказати, спився зовсім. Все це лягло на руки його літньої матері.
Мені її навіть шкода, але що я можу вдіяти?
Я приїхала в Україну, і купила собі квартиру в райцентрі, бо в село до чоловіка я не мала наміру повертатися.
Зараз до мене зачастила моя давня подруга і по сумісництву зовиця. Дарина вважає, що я маю зайнятися Михайлом, а не їхня літня мама, якій важко за ним по пивнушках ходити.
Дарина мені нагадала, що Михайло – батько моєї дитини, мій шлюбний чоловік, з яким я обіцяла бути і в радості, і в горі.
Вона просить мене якось йому допомогти. А я щиро не розумію, що я можу зробити?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
