– Надійко, нам поговорити треба. Можливо, після цього ти навіть захочеш зі мною розлучитися, – сказав понуривши голову Петро.
Я не розуміла, про що каже мій чоловік, адже ми з ним жили дуже добре, ніколи навіть не сварилися. Щоправда, жили ми бідненько.
Чоловік працював на заводі інженером, а я в поліклініці лаборантом. У обох оклад був настільки маленький, що нам ледве вистачало на життя.
Я ніколи не нарікала на те, що мені щось не подобається, навпаки, я як могла завжди підтримувала чоловіка. Тому його розмова мене неабияк насторожила.
– Надійко, я позичив велику суму грошей і тепер не знаю, як її віддати. Борг росте, відсотки капають, так що ситуація вкрай неприємна. Я не хочу тебе в це втягувати, тому зрозумію, якщо ти підеш від мене, – каже Петро.
Сказати, що я була ошелешена, це нічого не сказати, адже у нас не було грошей від слова зовсім, і я навіть не уявляла, звідки їх узяти.
– А на що ти брав ці гроші? – поцікавилася я.
– Ми з другом хотіли відкрити власну справу, але у нас нічого не вийшло, і тепер замість власного бізнесу я маю великі борги, – сказав чоловік.
В ту ніч я так і не змогла заснути. Все думала, що робити. Розлучатися я аж ніяк не хотіла, бо дуже любила свого чоловіка і вважала, що мені з ним неабияк пощастило. Тому я думала, звідки взяти гроші.
Під ранок я вирішила, що продам усі золоті вироби, які в мене були. На наше весілля моя мама віддала мені майже всі свої золоті прикраси, це ц нас як сімейна реліквія було, але я вирішила, що мені сім’я важливіша, а золото ми ще купимо.
Чоловікові я про свій задум нічого не сказала, бо він би не дозволив мені цього зробити. Я пішла і здала все золото. Працівник, який приймав у мене ці коштовності, був дуже здивований, і ще перепитав мене, чи я впевнена, що хочу все це здати.
Я кивнула головою, що так. Але вирученої суми все одно не вистачало. Я йшла по вулиці дуже засмучена, і тут раптом бачу перукарню, на якій висить оголошення, що купують натуральне волосся і платять дорого.
Це був мій шанс. У мене з юності була довга коса, саме моє шикарне волосся і привернуло увагу Петра, він не раз жартував, що спочатку побачив мою косу, а потім вже мене.
Коса в мене була майже до колін. Перукар, який стриг моє волосся, не вірив, що йому так пощастило, а я раділа, що зможу допомогти чоловікові.
Прийшла додому я з грошима, Петро дуже здивувався, але я мала для нього версію, в яку він повірив. Я сказала, що гроші мені дав мій рідний брат, який на той час вже їздив по заробітках.
Грошей у нього і справді було багато, та він з тих людей, у яких снігу взимку не допросишся. Тому я навіть не пробувала.
Петро так зрадів, що аж заплакав. А потім нарешті помітив, що я підстриглася. Це теж його занепокоїло, але я мала і для цього випадку виправдання – я сказала, що змінила імідж, для того, щоб змінилося наше життя.
– Тобі з косою було значно краще, – з сумом вимовив чоловік. – Але я люблю тебе всякою, – додав.
– Нічого, коса відросте, – підбадьорила я тоді свого коханого.
Після цього наше життя і справді змінилося, ми зібралися і обоє поїхали за кордон, я таки наважилася попросити брата, щоб він нам у цьому допоміг.
Відтоді у нас все раптом почало налагоджуватися, ми стали заробляти і фінансових проблем у нас більше не було.
Але у мене з’явилася нова мрія – відростити косу. Так що з Божою допомогою ми і грошей заробили, і я по маленьку знову відростила своє волосся.
А коли ми стали трохи багатшими, то чоловік на кожне свято дарував мені якусь золоту прикрасу, так що у мене їх зараз значно більше, ніж тоді, коли я здала все своє золото.
У житті часто так буває, що треба чимось пожертвувати заради кращого майбутнього. Особисто я ні про що не шкодую, адже я зберегла найважливіше – свою родину.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
