Колись у мене була чудова сім’я, а зараз, коли чоловіка не стало, я відчуваю себе зайвою у власній родині. Мій чоловік був педагогом, інтелігентний, вихований чоловік. Все життя він старався для сім’ї, навіть отримав квартиру від держави. Ми відразу ж вирішили, що в новій квартирі буде жити син, Олег, після того, як одружиться. А самі продовжували жити в старій, яка дісталася мені від моїх батьків.
Нашому синові ми дали гарну освіту, допомогли влаштуватися на роботу, та й взагалі завжди намагалися дати йому, як єдиному синові, все найкраще. Олег одружився за два роки до того, як не стало мого чоловіка.
Коли я залишилася одна, я не знаходила собі місця, було дуже важко залишитися без чоловіка, який все життя був для мене опорою. Навіть не знаю, що би було зі мною, якби у мене не народилася внучка.
А трохи пізніше син з невісткою зробили мені «цікаву» пропозицію, яка здалася і мені доволі логічною. Вони запропонували продати обидві квартири і купити будинок, в якому ми будемо жити всі разом. Я відразу погодилася, а тепер ось дуже шкодую про це.
Будинок і справді виявився просторим, але нам з невісткою виявилося місця мало. Ми постійно знаходили собі причини для непорозумінь. Особливо що стосувалося ведення спільного побуту і приготування їжі.
Невістка, відчувши себе господинею, стала встановлювати свої порядки, абсолютно не звертаючи увагу на мою думку. Їй не подобалося все, що я робила. То я голосно включила телевізор, то погано помила каструлю, то невчасно внучку спати поклала. Їжу, яку я готувала, невістка демонстративно не їла, а часто навіть і викидала у смітник.
Щоб не дратувати невістку, я намагалася більшу частину часу проводити в своїй кімнаті, навіть маленький телевізор собі придбала, щоб не заважати в вітальні. Відчувати себе тут, як вдома, звичайно, я не могла. Навіть син, налаштований дружиною, почав до мене погано ставитися.
Нормально вони до мене говорили тільки, коли їм потрібно було, щоб я посиділа з онукою. Але і це вже траплялося рідко, тому що внучка почала ходити в дитячий садок.
От зараз наближаються свята, то невістка відразу попередила мене, що до них на Новий рік прийдуть друзі, а мені треба буде кудись піти з дому, щоб їм не заважати. Я зателефонувала своїй рідній сестрі, яка живе в селі, пояснила ситуацію, вона сказала, щоб я приїжджала до них. Але до їхнього села 200 кілометрів.
Напевно, прийдеться їхати, щоб не псувати ні собі, ні дітям свято. Я відчуваю себе абсолютно зайвою в цьому будинку, мені не вистачає звичайного людського спілкування. Я не знаю, що мені робити і як жити в такій обстановці далі. Я не хочу, щоб і до мене ставилися, як до чужої людини, «нахлібника», тим більше, що причин так ставитися до мене я не бачу.
Бюджет в родині роздільний, за комунальні платежі гроші я віддаю синові, в відносини його з дружиною ніколи не втручаюся. І тим не менше, я зайва в їхній родині. Тепер я розумію, що зробила помилку, коли продала свою квартиру. Безумовно, дорослі діти повинні жити окремо від батьків. Тим більше, коли є така можливість.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
