Якось так вийшло, що ми вчора з чоловіком сперечалися весь вечір.
А вся справа в проханні його мами.
Я, щиро кажучи, не знаю чи вчинила я правильно, але хіба можна просити у дітей те, чого вони й самі собі дозволити не можуть, а тим паче, в такий складний час.
Зараз дуже скрутний час, я залишилася без роботи, на жаль, нещодавно, хоча завжди працювала. Зараз працює лише один мій чоловік.
Відразу після нашого весілля, у нас з чоловіком постало питання житла.
У Андрія є половина трикімнатної квартири в якій живе його мама.
Але він відразу сказав, що його мама проти розміну цього житла, адже хоче жити в своїй квартирі, а наполягати він не буде, бо розуміє, що це маленька мамина батьківщина. Не хоче сперечатися з рідною людиною, я щиро розуміла в цьому його.
Я ні на чому не наполягала, адже це їхнє житло з мамою і вирішувати їм, я ж не маю по-совісті ніякого відношення до нього. Ми взяли кредит. Вирішили, що найближчим часом дітей у нас не буде, адже крім платежів за кредитом, треба ще й ремонт зробити в нашій квартирі. А ще, накопичити трохи грошей, адже витрати на дітей зараз дуже великі.
Допомоги ні в кого ми не просимо. Працювали і розплачувалися ми завжди за все самі, навіть коли було дуже важко.
Були й такі періоди, що бачилися ми з чоловіком пізно вночі і на вхідних. У всьому собі відмовляємо. Продукти, якими харчуємося, нам привозять мої батьки зі своєї дачі.
Але весь цей час, що ми живемо разом періодично в нашому житті з’являється моя свекруха з проханням допомогти їй грошима.
То їй грошей на ліки треба, то дороге обстеження пройти, то на комунальні послуги не вистачає, адже квартира велика і в зимовий період опалення дорого коштує, а сама вона оплачувати його не хоче. То ще щось.
Андрій зі словами “вона ж моя мати”, постійно дає їй грошей. Відмовити її не хоче.
А нещодавно нам знову подзвонила свекруха.
На вихідних мати чоловіка раптом вирішила приїхати до нас в гості. Я, звичайно, не дуже зраділа, але куди діватися?
І ось приїжджає вона до нас та й каже собі спокійно:
– Діти! Не задумуйтеся з вибором подарунка для мене на день народження. Я вирішила, що мені потрібно. У мене подружка в санаторій їде, я теж хочу. Купіть і мені путівку!
Я просто навіть не знала, що їй сказати на таке прохання, моєму подиву не було меж, а чоловік відповів матері, що ми подумаємо.
Щиро кажучи, я думала, що на цьому розмова закінчена. Але, не тут то було. Вчора чоловік підходить до мене і каже:
– Давай, і справді подаруємо моїй мамі путівку? Вона жодного разу в житті в санаторії не була. Нехай поїде, відпочине, подивиться, що це таке, поки може ще сама подорожувати. Вона все-таки моя мати, як можна їй відмовити?
Я здивувалася, що чоловік так легко готовий віддати мамі зараз стільки багато грошей, коли нам і так самим складно. Я сама ще жодного разу не була в санаторії. І що? У такий складний час можна і вдома відпочити, аби лише мир та спокій був.
І тоді я сама просто сказала Андрію:
– Добре, давай тоді і моїм батькам подаруємо теж путівку в санаторій? Чим вони гірше? До того ж, ми твоїй мамі регулярно допомагаємо. А мої батьки допомагають нам! Або давай забудемо про всі кредити і всі поїдемо на море.
Чоловікові моя відповідь зовсім не сподобалася, було видно, що він шкодує грошей моїм батькам і, звісно, не збирається їм нічого давати. Чомусь саме це дуже здивувало його.
Але чому тоді я постійно маю мовчати, коли він віддає наші гроші мамі своїй? Я не хочу більше мовчати, інакше це ніколи не закінчиться.
Чому його мамі потрібно щось дати, а моїй мамі ні? В чому тут різниця? Чому чоловік завжди шкодує моїм батькам, коли своїй мамі дає все, що та просить і нічого поганого в цьому не бачить, бо вона ж мама його?
Фото ілюстративне.