fbpx
Життєві історії
Наближався Новий рік. Я якраз стала готувати олів’є і мені потрібно було відкрити відкривачкою баночку горошку. Полізла – немає її. Вона була така зручна, фірмова, мені колись її знайома на роботі подарувала. Всю кухню я перерила, але не знайшла, шкода звичайно стало, але думала, що знайду її, адже де вона могла подітися в квартирі. А мотім стала помічати, що ось так речі зникають одна за одною. Тільки ось на 8 березня з’ясувалася де поділася тоді моя відкривачка, я після того не хочу розмовляти зі своєю родиною

– Якось я давно, дуже несподівано для себе, помічаю, що речі у нас десь з дому діваються, а потім я взагалі знайти їх не можу, наче в яму впали, – розповідає 35-річна Аліна. – Ось, наприклад, перед Новим роком, потрібно було мені банки з горошком відкривати для салату, полізла – немає моєї відкривачки. Вона була така зручна, фірмова, мені колись її одна знайома на роботі подарувала. Всю кухню я тоді перерила, ще й прибрала заодно, але не знайшла її, на жаль, я років 5 тільки нею і користувалася, тому шкода звичайно стало, але думала, що знайду її, адже де вона могла подітися в квартирі.

– Чоловіка питала свого, можливо, він десь подів і не пам’ятає?

– Так, звичайно, що питала! Він каже, я не брав, навіщо мені твоя відкривачка. Ми взагалі консерви їмо рідко, тому я навіть не могла згадати, куди її поклала востаннє.

– Можливо, ви на дачу її відвезли колись давно і там залишили, в машину забрали, чи на пікнік їздили і там згубили?

– Та справа не в ній навіть, а в тому, що це не перший випадок. Набір лопаток дерев’яних кудись подівся, новий, ганчірочки для прибирання, теж в упаковці всі разом лежали. Чоловік мій каже – значить, не було їх, що я щось переплутала, сама накрутила! Ну як не було, відповідаю, якщо я їх купувала спеціально по акції, вони дуже якісні, я це пам’ятала дуже чітко? А він – може, хотіла купити, але не купила, або в магазині залишила, на касі, буває ж таке досить часто.

– Ну от бачиш. Гарне пояснення!

– А в четвер взялася готувати дітям, дивлюся, а млинцевої сковорідки немає, вона така маленька була і зручна дуже. Я туди і сюди, в усі ящики залізла, не знайшла. Засіб для миття посуду, купувала по акції дві великі пляшки, одна скінчилася, пішла другу взяти, а її немає. Металева мочалка зникла, теж нова. Паперові рушники стали так швидко у нас йти, начебто купиш упаковку, дивишся, а пари рулонів вже немає, і з туалетним папером та ж сама історія.

– І давно таке? Це дивина якась, зовсім нічого не розумію тоді, як воно те все дівається так швидко.

– Так я ось тільки останні кілька місяців звернула увагу, якщо чесно. Зазвичай як – ну, немає речі на місці, потім знайдеться. Тільки не знаходилося жодного разу нічого, на жаль. Якщо вже пропало, то все, з кінцями. Дівчата на роботі вже жартома мені говорять, що якийсь домовичок у мене вдома завівся. А на 8 березня зловила я цього свого “домовичка”, ще довго в це повірити не могла. Це Світлана Анатолівна, виявляється, уявляєш? Свекруха моя, мати мого чоловіка!

Свекруха Аліни минулої весни вийшла на пенсію і виявила бажання займатися онукою, чим, чесно кажучи, дуже потішила свого сина та його дружину. Восени дитина пішла в перший клас, і батьки не уявляли, як вони впораються. З садочком було все більш-менш зрозуміло і налагоджено, а тут – одні питання. Сказали, що школа велика, місць в групі продовженого дня дуже мало, а перший час у дітей буде по три уроки – о пів на дев’яту потрібно привести, а потім ще до обіду забрати. Через кожні п’ять тижнів по тижню – канікули, з цим взагалі незрозуміло, що робити.

Тому рішення Світлани Анатолівни займатися онукою виявилося просто порятунком для подружжя.

Уже після дитсадівського випускного в травні бабуся забрала Іринку до себе на дачу, потім відвезла на два місяці на море, в Одесу. У серпні відпустки взяли Аліна з чоловіком, а з першого вересня дитиною знову стала займатися мама чоловіка. Щодня бабуся приїжджає до школи, забирає Іринку, в гарну погоду гуляє з нею у дворі, потім веде додому, годує обідом і займається з дівчинкою до вечора, до приходу батьків. А якщо в неї є ще якась вільна хвилина, то ще й їм істи усім приготує, а готує вона дуже смачно.

Зазвичай до приходу з роботи Аліни дитина нагодована, нагуляна, задоволена і зібрана в школу на наступний день. Практично завжди бабуся ще й вечерю приготує, нічого особливого, але картоплі начистить або котлет наліпить, що дуже виручає сім’ю. Аліні після приходу з роботи залишається тільки доварити або обсмажити.

– Ми їй дуже щиро вдячні, звичайно! – розповідає Аліна. – Навіть не уявляю, що б без неї і робили, а особливо я, і це щира правда.

Тільки ось на 8 березня з’ясувалася якась не дуже приємна для мене деталь: свекруха бере собі з кухні Аліни все, що їй сподобається.

– А як з’ясувалося щось?

– Прийшли її привітати, принесли торт, квіти, баночку консервованих ананасів, вона їх дуже любить. Полізла вона за відкривачкою, щоб відкрити ті ананаси, і дістає, уявляєш, мою відкривачку. Я кажу, ой, а я її у себе шукаю, знайти не можу. А вона – мовляв, так я подивилася, він вам не потрібен, ви консерви не їсте зовсім, а ти взагалі дуже рідко щось консервуєш! Взяла собі, а то у вас валяється без діла вже так довго.

Озирнувшись уважніше на кухні Світлани Анатолівни, Аліна раптом побачила багато знайомих речей: губки, ганчірочки, мочалки, паперові рушники точно такі ж, як у них вдома. Знайшлася і пляшка із засобом для миття посуду, і набір дерев’яних лопаток, і рулончик харчової плівки, який вона купувала для запікання по рекомендації подруги.

– Я, звичайно, їй нічого говорити не стала, але відчуваю себе недобре! – зітхає Аліна. – Не шкода цих нещасних речей, просто якось неприємно то все!

А найголовніше, частина знайомих взагалі встали в цій ситуації на сторону моєї свекрухи. Чоловік – він, зрозуміло, маму свою захищає, інакше і бути не може, адже він хороша людина. Мовляв, рушники та мочалки ці не підписані ж, може, просто купила схожі. Та й від відсутності сковорідки вони не збідніють.

Але ж і жінки на роботі стали проти Аліни з докорами. Мовляв, свекруха тебе з дитиною виручає, від грошей за це відмовляється, подумай, скільки б ти няні платила, так що ті мочалки і ганчірки, навіть сковорідка – то дрібниці зовсім несуттєві. А вона тільки на пенсію вийшла, для неї паперові рушники і мочалки зараз – розкіш. Звикла жити на зарплату, а тепер ось доводиться на пенсію, з цим важко змиритися, лише люди, які вийшли щойно на пенсію, можуть все це зрозуміти.

Аліна розуміє все, але хіба не можна було просто попросити чи запитати, свекрусі казати нічого не хоче, адже ніхто її не підтримує. Але ставлення до неї якось змінилося само по собі, не може тепер вона довіряти цій жінці і все, не може.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – svoimirukami.

You cannot copy content of this page
facebook