Я народила і виховала 3-х дітей. Сталося так, що у 36 років я залишилася вдовою і була змушена ростити своїх дітей сама.
Чи варто розповідати, як мені було важко. У мене навіть родичів близьких не було, які б могли мені допомогти.
Я намагалася працювати на двох роботах: я не хотіла, щоб мої діти були гіршими за інших. У моїх дітей було все, що треба.
Щоправда, мені доводилося заощаджувати на собі. Якось я навіть у лікарню потрапила через те, що дуже багато працювала і майже не відпочивала.
Я мріяла, що коли діти виростуть, то я зможу здійснити свою мрію. Все життя я мріяла про гарну шубку з натурального хутра. Я часто уявляла собі, якою вона буде теплою, м’якою, легкою та красивою.
Може, багатьом моя мрія здасться не важливою, але то була моя мрія.
Минали роки, діти виросли, але купити собі шубу так і не змогла. Чому? Та тому що треба було дітям дати ще й освіту. Я всю себе віддавала дітям, допомагала їм, як могла.
Коли дві мої доньки і син створили свої сім’ї, я вже стала допомагати і внукам також.
І ось незабаром у мене ювілей – мені виповниться 60 років. Я вже навіть забула про свою мрію, а потім діти мені повідомили про те, що вони подарують мені ювілей натуральну шубу. Мені було так приємно, що вони пам’ятають мою мрію.
Але потім я дізналася, що дружина мого сина сказала йому, що вона проти, щоб він скидався разом з іншими дітьми мені на подарунок:
– Навіщо твоїй мамі шуба? Адже вона вже така стара. Куди вона її носитиме? Хай ходить у куртці! Навіщо на шубу такі гроші витрачати?
Мені так прикро стало, коли я про це дізналася.
Я вже уявляла, як я одягну цю шубку і вийду надвір узимку. Невже в мене не буде такої шубки вже ніколи? Хіба я її не заслужила?
І справа навіть не в шубі, а в ставленні дітей до мене. Хто-хто, а син може скинутися, бо гроші у нього є. Якби він захотів, він би сам міг купити мені шубу.
Але син не послухався своєї дружини, і не став скидатися разом з усіма. На мій ювілей вони з невісткою подарували мені електрочайник, який мені і не дуже то і потрібний.
Вони першими до мене прийшли, і коли я побачила, що це не шуба, то дуже засмутилася. Настрій геть зіпсувався.
Але через пів години прийшли мої доньки. В руках у них був великий пакет, з якого вони вийняли прекрасну шубу, я про таку навіть не мріяла.
– Ти дала нам усе, що могла. Нам не шкода грошей на те, щоб нарешті збулася твоя мрія! – сказала мені моя старша дочка.
Мені було дуже приємно, навіть не так через шубу, як через те, що доньки зробили мені таку приємність – втілили мою мрію в життя.
Сину, напевно, стало таки соромно, бо він через годину встав з-за столу, і пішов. Сестри його присоромили очевидно, бо маючи менше грошей, вони зробили для мене більше.
Cпеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Шановні читачі, запрошуємо переглянути наші історії на Youtube.
Будемо вдячні, якщо Ви підпишетеся на наш канал.
