Як я тільки вийшла заміж, мені хотілося влитися в родину чоловіка, хотілося стати її частиною, хотілося всім сподобатися. Тому я в цьому напрямку старалася з усіх сил.
Мої батьки подарували мені на весілля двокімнатну квартиру, в якій ми з Олексієм і стали жити. Двері моєї квартири завжди були відчиненими для родичів чоловіка, його мама приходила до нас коли хотіла. І навіть якщо мені було не зовсім зручно, чи я кудись поспішала, я радо приймала свекруху у себе.
Наближався мій перший ювілей, 25 років. Я вирішила, що відсвяткую його гарно, в колі родичів і друзів.
Я дуже старалася, накрила шикарний стіл, витратила приблизно 8 тисяч гривень. Приготувала кілька салатів, голубці, картоплю з м’ясом – все як мене вчила мама. Я сподівалася, що усім сподобається моє частування.
Так і було, сподобалося усім крім моєї свекрухи. Вона сиділа з дуже незадоволеним виразом обличчя, майже нічого не їла, а потім, вже на кухні, мені сказала:
“Ну нічого, не вмієш ти готувати, але я тебе навчу”.
Мені було дуже прикро. Ну можна мене було похвалити хоч за щось, адже я і справді дуже старалася. І об’єктивно, все вийшло дуже смачно, я навіть сама торт спекла. А свекруха отак демонстративно мене попустила. До того ж, на мій день народження вона прийшла без подарунка, не подарувала мені навіть шоколадку.
Після того випадку я стала її уникати, менше з нею спілкуватися, а собі зареклася, що це перший і останній раз, коли я вирішила влаштовувати якісь святкування.
І ось в мене знову наближається ювілей, тепер уже 30 років. Свекруха почала мені телефонувати за тиждень до дня народження. Вона підозріло розпитувала, як у мене справи. Я відповідала їй без ентузіазму, адже добре розуміла, на що вона натякає.
– А ти відзначатиме коли збираєшся? Ми у гості хотіли до вас, давно не були. Тортика твого скуштувати б! – сказала родичка.
Цього разу вона так активно мене нахвалювала, що я незручно себе почувала. Але я взяла себе в руки і відповіла:
– Не перебільшуйте! Мені, звичайно, приємно, проте я вирішила цього року не святкувати. У нас із чоловіком трохи інші плани.
– У сенсі? Як це святкувати? Якщо ви хочете в ресторан, то за ці гроші можна вдома стіл накрити та всіх родичів у гості покликати!
– А можна я сама прийматиму такі рішення? Це все-таки мій день народження! – категорично відрізала я. А про себе подумала, що більше на ці граблі я не наступлю.
Свекруха намагалася натиснути на мене, але не вийшло. Саме тому довелося їй змиритися з тим, що тепер я не приймаю домашні посиденьки.
Коли вона зрозуміла, що немає сенсу вмовляти мене, почала скаржитися моєму чоловікові. Він теж спокійно пояснив мамі, що ми збиратися вдома у родинному колі не хочемо.
Наша відмова приймати свекрів у себе неабияк їх образила. Мама чоловіка перестала з нами спілкуватися. Вона моєму чоловікові сказала, що не очікувала такого від нас.
Звичайно ж, свекруха тепер вважає мене ворогом номер один. Я вирішила не зважати на її образи, адже її скоро відпустить. Я й так їй завжди догоджала, скільки можна? Час трохи подумати про себе.
Навіщо скликати гостей, щоб вони потім мене обговорювали яка я погана господиня. Не хочу більше цього.
Я в невістках уже 5 років, і жодного подарунка я від неї не отримала – ні великого, ні маленького.
А як ви вважаєте, я правильно вчинила, коли відвадила свекруху з нашої родини?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
