Колись у Ліди було велике господарство. З чоловіком обоє були працьовиті, роботи не цуралися зовсім.
Чого тільки в них не було у хліві і на городі, усі сусіди задивлялися на їх господарство. Адже подружжя разом так легко давало всьому раду: всюди чистота та лад. У Ліди з чоловіком лише одна донька була, тому вся батьківська праця та турбота віддавалася лише їй.
А потім Петра не стало, сільське подвір’я потихенько спорожніло. Спочатку Ліда спродала свиней, бо важко було біля них ходити, потім качок, гусей та індиків, бо не було зерна. Залишила лише одну корівку та десяток курей.
Донька Катерина вже давно доросла, свою сім’ю має, має й свого сина.
Ліда все передавала з села доньці та зятеві, постійно сумки пакувала.
Поки могла.
Якось наближався день народження онука Ліди, вона знала, що він мріяв про телефон. Вона розуміла, що вже стара, сили не ті, якраз саме час продати корівку, годувальницю свою, до якої вона так звикла за всі ці роки.
За корову отримала 15 тисяч гривень. Залишила собі 5 тисяч, спакувала сумки і поїхала з сусідом в місто.
Грошам донька з онуком були раді: Ліда між ними розділила навпіл. Гостинці дістали, в холодильник поставили. Матері насипали супу.
На тому вся гостина закінчилася, бо зять вже замовив квиток на автобус в село для тещі наступного дня. Донька просила матір, щоб вона зрозуміла їх, в суботу будуть святкувати, будуть гості, а квартира у них маленька.
Приїхала Ліда в село з самого ранку, першим автобусом. Зайшла в порожній хлів і засмутилася. Тепер вона зовсім сама зісталася, залишилося лише тих 5 тисяч гривень з корівки.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
