Галина давно мріяла, що 25-річчя її шлюбу стане справжнім святом для неї та її чоловіка. Зрештою, коли, якщо не зараз, бо ж живе все життя для інших? Діти виросли, поїхали вчитися до столиці. Сини були її гордістю, все своє серце Галина віддала їм.

Стосунки з чоловіком також були, на щастя, хороші. Галина була чудовою господинею – у її домі завжди була ідеальна чистота, пилинки не знайдеш в жодному куточку.

Як тільки Галина поверталася додому з роботи, вона одразу бралася за мітлу та ганчірку, не забуваючи про смачний обід для сім’ї. Чоловік і сини ніколи не знали, що таке голод. А ще Галина привчила їх до того, що вчорашня їжа – це не для них, все має бути свіже і щойно приготовлене.

Вона із задоволенням піклувалася про своїх рідних, і це не було для неї тягарем, а навпаки – приносило радість. Все, що Галина робила для них, її чоловікові і синам здавалося чимось само собою зрозумілим. Ніхто не мив посуд за собою, не застилав ліжко, і взагалі, Галина робила все за них.

Тепер, коли сини поїхали з дому, її увага повністю була зосереджена на чоловікові. Павло, хоча й був невеликим начальником, був для неї важливою частиною життя. А вона? Всього лише продавчиня в магазині.

Вони одружилися, коли Галина була ще дівчиною – їй було лише 17, а Павлові 23. Незабаром після цього народився їхній старший син, а через півтора року – молодший. І все життя Галина віддала родині.

Тим часом Павло будував кар’єру, ставши керівником відділу в банку, і майже весь час проводив на роботі. А Галина продовжувала піклуватися про домашні справи і доглядати за чоловіком.

Галина вперше замислилася, що в їхній родині не все так добре, коли на її день народження, у вересні, чоловік привітав її лише сухими словами «Вітаю». Про квіти вона вже й не мріяла, адже за 25 років спільного життя Павло жодного разу не подарував їй букет. Галина накрила святковий стіл, приготувала вечерю, а він прийшов пізно, сказав, що не голодний.

Діти забули про її свято, привітали лише наступного дня. Це було дуже прикро, адже Галина зрозуміла, що її чоловік і діти не цінують її зусиль. Але, зробивши вигляд, що нічого не сталося, вона продовжувала грати роль ідеальної дружини і матері.

25-річчя їхнього шлюбу наближалося, і Галина сподівалася, що це буде великий святковий день, на який збереться вся родина і друзі. Та коли вона запропонувала Павлові відсвяткувати це, він одразу відмовився. Гроші потрібні, а свято не таке вже й важливе, мовляв.

Це знову засмутило Галину. Як можна так ставитися до святкування важливої події? І гроші – хіба вона просила їх у Павла? Вона сама вже рік працювала додатково, відклала гроші на святкування. І заощадила близько 25 тисяч гривень – цього було б достатньо.

Павло не захотів святкувати, і Галина вирішила, що хоча б подарує йому щось на пам’ять – новий мобільний телефон. Вона навіть вибрала модель, що їй сподобалася, і була готова порадувати чоловіка.

Телефон був акуратно загорнутий в подарункову обгортку з сердечками. Галина чекала, що він привітає її, скаже пару теплих слів, подякує за все. Та цього не сталося. Вранці Павло прокинувся, мовчки поїв сніданок і пішов на роботу. Вечором повернувся втомлений, ліг спати без жодного слова.

Галина не стала сумувати, а вирішила діяти. Вранці наступного дня вона взяла вихідний на роботі, повернула телефон в магазин і вирушила в салон краси. Це була її перша зміна за багато років. Вона зробила нову зачіску, манікюр, педикюр – і навіть не впізнавала себе в дзеркалі. Потім вирушила по магазинах і купила все, про що колись мріяла: нову білизну, сукню, плащик, чобітки.

Найголовніше, що вперше в житті вона витрачала гроші тільки на себе і не переживала, що скаже Павло. Їй було байдуже.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.