Я заробітчанка, в Римі уже 15 років. На зимові свята не я поїхала додому, а, навпаки, дочка до мене приїхала.
Вона подивилася, як я тут живу, і це дуже зіпсувало наші стосунки. Тепер я навіть і не знаю, що мені робити.
В Італію я поїхала ще п’ятнадцять років тому. Мені тоді виповнилося 40 років, з чоловіком життя не клеїлося, ми жили з ним дуже погано.
Донька якраз в університет поступила. Христина дуже хотіла бути лікарем, а в медичному навчання дороге, от я і вирішила їхати на заробітки.
Василь мій нічого не мав проти, ми вже тоді з ним погано жили, наче чужі люди, бувало, що тижнями ми з ним не говорили.
Я подалася на чужину, гроші заробляла, за навчання дочці платила всі шість років, потім – з роботою допомогла.
А коли Христина заміж виходила, я їй весілля шикарне зробила. Не шкодувала грошей їй зовсім. Словом, я ніколи ні в чому доньці не відмовляла.
Чоловік залишився жити в нашому будинку. Ми з ним офіційно не розлучилися, бо що це б змінило?
Христина з зятем залишилася теж вдома жити, то й я не хвилювалася за Василя, він жив коло доньки.
Жити було де, гроші у нього теж якісь були, бо ж працював на роботі, а його особисте життя мене не дуже цікавило.
Для родичів і друзів ми і далі залишалися родиною, але ми обоє знали, що давно чужі один одному.
З часом в Італії я познайомилася з Федеріко. Він на 10 років старший за мене, вдівець.
Так ми стали жити з ним разом. Я таким чином економила на оренді житла, що також важливо.
Я зізналася італійцю, що в Україні у мене є чоловік, але розповіла правду, що ми давно не живем разом.
Про своє особисте життя в Італії, крім Федеріко, я нікому не розповідала. Не вважала це за потрібне.
Додому приїжджала раз в рік, здебільшого на Різдво на кілька днів, а потім поверталася в своє життя.
У нас з Федеріко все дуже добре, він турботливий і щедрий. Зараз я живу у нього в квартирі.
Так все би і залишилося в таємниці, якби донька не приїхала до мене в Італію на зимові свята.
Тут все і розкрилося. Дочка жила з нами в квартирі, тому приховати щось було неможливо.
Я була змушена розповісти їй правду, сподівалася, що Христина доросла і все зрозуміє.
Проте, реакція доньки була дуже негативною.
Вона мене звинуватила в тому, що мовляв, як я могла так вчинити з батьком.
Він вдома зберігає вірність, а я тут живу своїм життям.
Я намагалася виправдатися, але це можна зробити, коли людина тебе хоче почути.
А Христина і слухати мене не хотіла.
Вона зробила свої висновки, і я вийшла не в найкращому світлі – погана мама, яка багато років зраджує своєму чоловікові.
Дочка повернулася додому дуже швидко, хоча Федеріко прийняв її у себе як рідну.
Вона поїхала дуже зла на мене, а я з величезним осадом на душі залишилася. Навіть не знаю, що тепер робити.
Може і справді варто все було розповісти їм раніше?
Спеціально для ukrainians.today.
Фото ілюстративне.
