Ми з чоловіком все життя прожили в селі, виростили двох дочок. І склалося так, що моя старша донька вдало вийшла заміж і у неї все добре склалося, а у молодшої доньки все не так добре.
Марія, молодша донька, разом з чоловіком жили не дуже заможно, житла свого у них не було, спочатку вони поселилися в гуртожитку, потім їм від заводу однокімнатну квартиру дали.
Я коли до них в гості приїжджала, то мені плакати хотілося. Зрозуміло, що я допомагала лише молодшій доньці – і грошима, і продуктами, бо в старшої, Галини, і так все було. Більше того, я навіть картала старшу, що якщо у неї є більше, то вона б мала з сестрою ділитися.
Дійшло до того, що старша донька просто віддалилася від нашої родини, я вважала, що це Галина загордилася і не хоче знати нас, своїх бідних родичів. Тому я вважала, що у мене особлива місія – підтримувати молодшу дочку.
Сім років тому від Марії пішов чоловік, і вона залишилася сама з двома дітьми. Тоді я прийняла рішення їхати за кордон на заробітки. І знову була та сама історія – всі посилки я присилала молодшій доньці, а старшу вітала лише на день народження, давала їй символічно сто євро.
А ще, я складала гроші, щоб купити Марії квартиру. І цього року мені вдалося придбати житло для молодшої доньки. Я приїхала з грошима додому, ми вибрали квартиру, і я відразу оформила її на Марію.
Коли про це дізналася старша донька, вона ще більше віддалилася. Я запросила дітей до себе в гості, але Галина не прийшла. За місяць, поки я була вдома, дочка так і не знайшла часу зі мною зустрітися.
Я вважаю, що моя старша донька могла б проявити більше розуміння до ситуації. Я люблю їх обох однаково, але в силу обставин мушу допомагати молодшій. Та старша дочка не хоче цього розуміти.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
