fbpx
Життєві історії
На заробітках Дарина була 15 років, додому майже не приїжджала, але коли повернулася – побудувала шикарний будинок на околиці села, там же і магазин продуктовий відкрила. Стала серйозною бізнесменкою, треба сказати, що до роботи і грошей Дарина була дуже беручка. Лише не змогла вона пробачити матері, що та не вигнала після розлучення Тараса, а залишила, як вона вважала – на сміх людям, зятя в себе вдома

Марія поверталася з церкви додому, набрала свяченої води, ще дечого прикупила в магазині, бо ж сьогодні другий Святий вечір, а завтра – велике свято Водохреще, то ж роботи багато, треба встигнути все приготувати. А їй вже не мало, не багато – сімдесят, Марія вже не та, що була колись. От якби з нею жила Дарина, її донька.

Але ж ні, відколи Дарина збудувала собі хату, у мами вона не частий гість, та й не може вона досі мамі пробачити те, що вона залишила жити зятя біля себе…

Дарина у Марії була пізньою донькою, народила Марія, коли їй було вже далеко за тридцять. Сама колись жила бідно, бо була сиротою. Заміж ніхто її не взяв, але коли Бог дав дитинку, вирішила Марія народжувати, щоб на старість було біля кого голову прихилити. Даринка росла розумною дівчинкою, але надто вже вибагливою.

Не хотіла дівчина жити як мама – бідно, завжди мріяла про розкішне життя. Вийшла заміж за приїжджого хлопця Тараса, привела зятя додому. Але сімейне життя не залагодилося, бо чоловік не заробляв стільки грошей, скільки їй було потрібно. Дарина завжди мріяла в селі відкрити продуктовий магазин. Вона і місце гарне придивилася, і бізнес-план придумала, але де взяти стільки грошей.

Якось Дарина повернулася з роботи і за сімейною вечерею заявила мамі і чоловікові, що їде за кордон на заробітки, бо хоче кращого життя. А з чоловіком вона розлучається – нехай живе собі як хоче…

На заробітках Дарина була 15 років, додому майже не приїжджала, але коли повернулася, змогла втілити усі свої найсміливіші задуми – побудувала шикарний будинок на околиці села, там же і магазин відкрила. Стала серйозною бізнесменкою, треба сказати, що до роботи і грошей Дарина була дуже беручка.

Лише не змогла вона пробачити матері, що та не вигнала після розлучення Тараса, а залишила, як вона вважала – на сміх людям, зятя в себе вдома. Дарина перший час просила маму зібрати Тараса і відправити його додому, так як він був з іншої області, запевняла маму, що коли повернеться, жити з ним не збирається. Але у Марії не вистачило духу виставити зятя з своєї хати, так як знала, що він був сиротою, і їхати йому просто не було куди.

Якось з пересердя в телефонній розмові Дарина вколола маму, мовляв, а може та сама вирішила жити з зятем. Неприємно було це чути Марії, бо ставилася вона до Тараса, як до рідного сина, і руки в нього були золоті, все по господарству вмів зробити. А люди що – погомоніли, та й заспокоїлися, бо в кожного своїх турбот доволі.

Коли Дарина повернулася в село, зайнялася своїми справами – відкрила магазин, доводила будинок до ладу. З мамою і колишнім чоловіком намагалася не зустрічатися. А потім село облетіла новина – Дарина чекає дитину, повторила долю матері… Народилася дівчинка, Марія її не бачила, тільки від людей чула, що назвали внучку Соломією.

Якось наважилася Марія і прийшла до доньки в гості. Дарина маму не вигнала, впустила до хати, нахвалялася, як вона господарює і сама собі дає раду. Дівчинка якраз почала робити свої перші кроки. У Марії були подвійні відчуття, з одної сторони вона раділа за доньку, а з іншої, не хотіла, щоб дочка повторила її долю.

– А як же Тарас…, – почала несміливо Марія. – Він все зрозуміє і пробачить… А може…

– Нічого не може, мамо…, – обірвала її на півслові Дарина. – Ми самі справимося…

Сумно було на душі у Марії, але нічого не поробиш, таке життя – у доньки з внучкою своє, і у них з зятем – своє…

Олеся Біла.

Спеціально для ukrainians.today. Передрук без гіперпосилання на ukrainians.today заборонений.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

facebook