На ювілей Марію діти не привітали, навіть не зателефонували, і це не зважаючи на те, що останні кілька років вона їм дуже допомагає грошима. Євро від неї сини беруть, а спілкуватися з мамою не мають бажання.
– Я б на твоєму місці їм нічого і не висилала б, якщо вони такі, – радить Марії подруга. А вона лише зітхає, бо не знає, чи має почуватися винною за те, що так вчинила в свій час, чи ні.
Але, як кажуть, перш ніж судити людину, потрібно пройтися в її черевиках. У Марії було нелегке життя, тому і подалася на заробітки в Італію, можна навіть сказати – втекла.
Сиротою Марія стала ще в юному віці, і щоб не відправляти її в дитячий будинок, її забрала рідна тітка в інше село. Але у тітки було своїх четверо дітей, тому на племінницю у неї не вистачало ні сил, ні грошей.
Марія і цьому була рада, що має хоч якусь сім’ю і дах над головою, але часто мріяла про те, як у неї нарешті з’явиться свій дім.
Але цього не сталося навіть тоді, коли вона вийшла заміж. Чоловіком Марії став її сусід, на 12 років старшим за неї.
Щойно дівчина закінчила школу, як до тітки прийшла сусідка, і стала говорити, що добре було б, якби її син одружився з Марією. Мовляв, син у неї чоловік серйозний, господар добрий, та й буде жити племінниця поряд з тіткою, зможе часто бачитися і в гості часто забігати.
Василь і справді був добрим господарем і непоганою людиною, але не любила його Марія, і не змогла полюбити навіть після того, як у них народилося троє спільних дітей.
Життя разом з свекрухою було непростим, вона, начебто, і не втручалася в життя молодої сім’ї, але і доброго слова Марія від неї не чула за всі ці роки. Свекруха лише шукала невістці роботу, якої в селі завжди багато було. А якщо щось було не по її, то скаржилася сину, а той вже вичитував Марію.
Марія всю свою любов віддавала дітям, а до свого чоловіка і до його матері вона просто звикла, так і жили. Коли діти виросли і поїхали з дому, вирішила Марія на заробітки їхати, в Італію.
Свекрусі і чоловікові сказала, що буде гроші на нову хату заробляти, але в голові у неї був дещо інший план. Гроші вона і справді заробляла на новий будинок, але вона твердо вирішила, що він буде її, а не свекрухи, тому всі зароблені євро складала на купку, додому нічого не висилала.
Таке рішення невістки дуже не сподобалося свекрусі, яка першою забила на сполох, мовляв, поїхала Марія, а грошей, яких обіцяла, нема. Потім і чоловік підхопив, сказав – або повертайся, або розлучаємось.
А Марія наче зраділа такій пропозиції – діти уже дорослі, їй лише 43 роки, вона в новій країні де є можливість заробити гроші, то ж розлучення точно не найгірший варіант.
Десять років Марія додому не їхала зовсім, навіть на весілля дітей не приїжджала. Вони під впливом батька дуже образилися на матір, яка їх кинула і грошима нікому не допомагає.
В Італії Марія зрозуміла одне – ніхто тобі не допоможе, якщо ти сама собі не допоможеш. І тому вирішила, що спочатку купує будинок для себе, щоб мала де жити, коли повернеться, а потім вже по можливості буде допомагати дітям.
Все зробила Марія так, як планувала – приїхала в Україну, купила собі будинок, а потім повернулася в Італію, щоб дітям трохи допомогти.
Всі зароблені гроші ділила на чотири частини: одну собі залишала, а три інші між синами ділила, і відправляла всім однаково, та це не покращило її стосунків з дітьми, вони і далі продовжували бути на боці тата, вважаючи, що мама вчинила дуже егоїстично.
На ювілей мами вони навіть не зателефонували. Прикро Марії, але вона точно знає, що зателефонують в кінці місяця, і запитають де гроші.
– Перестань ти їм допомагати, зараз вони цього вже точно не оцінять, – радить подруга. А Марія мовчить, вона і досі почувається винною.
А яка ваша думка? Чи справді Марія у чомусь винна? Чи вона просто намагалася покращити своє життя і нічого поганого вона нікому не зробила?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
