Відколи я закінчила школу, я з дому поїхала, і вже не поверталася.
Спочатку я вчилася і жила в гуртожитку, а потім на роботу влаштувалася і жила на знімній квартирі.
Навіть коли заміж вийшла, ми з чоловіком теж орендували житло, бо не мали змоги спочатку придбати своє. То вже потім чоловік заробив нам на квартиру, бо поїхав в Америку на заробітки.
Гроші у мене з’явилися, але чоловіка вдома не було 12 років, і наших двох доньок я сама на ноги ставила.
А ще, я завжди допомагала своїй молодшій сестрі Тетяні. Вона залишилася жити в селі, біля мами.
Вийшла заміж і зятя додому привела.
Я тоді відразу від своєї частки в будинку відмовилася, бо розуміла, що сестрі більше потрібніше.
У них з чоловіком четверо дітей народилося, і я намагалася завжди купувати дітям і іграшки, і одяг, і шкільне приладдя, бо мала більше можливостей.
Сестра моя постійно в декретах сиділа, а її Славко то йшов від неї, то повертався, одним словом, не забезпечував родину як належить.
Я б на місці своєї сестри з ним давно розлучилася, але Тетяна хотіла, щоб у дітей батько був, і вірила, що колись таки її чоловік зміниться.
В їхні сімейні справи я не втручалася, але не могла дивитися, що у дітей немає елементарних речей, тому купувала все, що треба, і грошей повертати не казала.
Минув час, наші діти виросли, чоловік сестри в сім’ю повернувся, живуть, начебто, добре. Тетяна нарешті щаслива.
Я за сестру радію, нехай і у неї все буде добре.
На вихідних я до них в гості в село поїхала, і побачила, що у них гарний урожай пізньої малини (якийсь особливий сорт). Захотілося мені тієї малини собі нарвати, щоб заморозити на зиму.
Але чоловік сестри сказав, що не можна мені ту малину рвати.
Його слова мене дуже зачепили, мені так прикро стало, що словами не передати.
Тетяна бачила цю сцену, але промовчала. Я зрозуміла, що вона тут свого чоловіка підтримала.
Приїхала я додому засмучена дуже, розповіла все своєму чоловікові, а він лише посміхнувся і сказав, щоб я його зачекала, він зараз прийде.
Через 15 хвилин у мене на столі стояло три стакани свіженької малини. Чоловік купив її для мене, жінка біля магазину продавала по 35 гривень.
– Було б через що засмучуватися, – обійняв мене мій чоловік.
Я подякувала, і посміхнулася йому у відповідь. Пощастило мені з ним дуже.
На сестру в мене образа минула, я зрозуміла, що їй просто не так пощастило з чоловіком, як мені.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.