Я не звикла до розкоші, так як ми з батьками жили не дуже багато. То ж коли після весілля Тарас сказав, що ми будемо жити на знімній квартирі, я не мала нічого проти.
Через рік я народила дитину. Чоловік отримував не багато, тому жили ми бідно і скромно. Тарас завжди мені говорив, що справжня жінка має вміти економити і викручуватися. І треба сказати, я викручувалася, як могла. За ті кілька сотень гривень, які чоловік давав мені на тиждень, мені вдавалося готувати повноцінні сніданки, вечері та обіди з першим, другим і третім. Купити нову постільну білизну десь за оптовою ціною. І так далі, і тому подібне.
І хоч нашій родині доводилося виживати, я ніколи не нарікала. Чоловікові жодного докору не висловила. Все чекала, коли можна буде дитину влаштувати в садок, і влаштуватися туди ж нянею. Там я буду і при дитині, і сита, і в теплі, хоча робота досить важка. Нарешті, моя мрія збулася.
Вийшовши на роботу, я отримала можливість економити, отримуючи обід, а якщо потрібно – то і деякі недоїдки. Але чоловікові, ясна річ, продовжувала готувати повноцінний сніданок, обід і вечерю, продовжуючи його обпирати і обходити.
На себе у мене не залишалося часу зовсім. Тільки один день в році – в день мого народження – чоловік відпускав мене по магазинах або в перукарню на кілька годин. Весь інший час я мала доглядати за дитиною, за домом і за чоловіком. Мені було навіть шкода Тараса, я бачила, як важко він працює, але щось заробити йому не вдавалося. Однак, все виявилося не так просто.
На вихідних ми інколи ходили в гості до свекрухи. Я сиділа в кімнаті, а чоловік з мамою закрилися на кухні. Якось випадково я підслухала їхню розмову – чоловік сказав матері, що цього разу йому вдалося заробити більше, тому він залишає суму, більшу, ніж завжди. Коли я відчинила двері, то побачила, що Тарас давав мамі конверт з грошима.
З’ясувалося, що частину з зекономлених за мій рахунок грошей, чоловік віддавав своїй матері, маючи намір купити авто (причому, не зрозуміло, на кого б воно було оформлено).
Коли я запитала Тараса, чому він прийняв таке важливе рішення без мене, він відповів, що це його гроші, і він має право розпоряджатися ними так, як сам хоче. Мені було дуже прикро це чути, бо жили ми в чужій квартирі, я економила і на собі, і на дитині. Повноцінно вдома харчувався лише чоловік, а я намагалася поїсти на роботі і ще якісь недоїдки принести додому на вечерю.
І все це заради того, щоб тепер дізнатися, що всі важливі рішення чоловік приймає разом з своєю мамою.
Рішення про розлучення я прийняла остаточно і безповоротно – втрачати мені було, в принципі, вже нічого. Спочатку я продовжувала працювати в садку, а потім, коли дитина підросла, я влаштувалася вже на нормальну роботу.
Поступово розвідала, де взяти пристойний одяг і взуття з розпродажу. І навіть почала займатися фізкультурою – правда, не в залі, а вдома, сама. Словом, моє життя поступово почало налагоджуватися.
А Тарас купив машину, але живе зараз у мами. Він отримав те, чого хотів. На дитину він виплачує дуже скромні аліменти. Напевно, знову на щось збирає гроші.
Фото ілюстративне – dream-stall.
