Мій брат молодший за мене на 10 років. Для батьків він завжди був «маленьким», тому йому приділялася особлива увага, батьки постійно допомагали йому як могли.
Колись, ще в школі, брат попросив батьків купити комп’ютер. Хоча знав, що грошей немає – зарплату затримували і батькові і матері. Проте батьки влізли в борги, але комп’ютер братику купили. Причому не тільки комп, але і комп’ютерний стіл новий, принтер, колонки.
Йшлося про те, що все це необхідно для навчання в школі. Але незважаючи на наявність комп’ютера, брат закінчив школу не вельми успішно. Віддали його в коледж. Але через рік його звідти відрахували. За неуспішність і прогули.
Відтоді він працює продавцем-консультантом в магазинах. Зарплата начебто непогана, але в конвертах. Я не раз говорила йому, що можна пошукати кращу роботу. Але брат впевнений, що йому нічого в житті кращого не світить.
П’ять років тому у брата з’явилася дівчина і вони почали жити разом. Вони розписалися і стали жити окремо від усіх. Навіть район міста інший вибрали. Але жили в знімній квартирі.
Весь цей час братик з дружиною не забували про нас – родичів. На вихідних заїжджали до батьків – нібито провідати їх, поговорити про те, про се. Насправді знали, що мама наготує повний стіл їжі, нагодує і з собою пакет дасть.
У будні дні кілька разів в тиждень за якою-небудь дрібницею приїжджали до нас з чоловіком. Причому завжди в той самий момент, коли ми вечеряли. Природно, запрошували до столу і непроханих гостей. Жодного разу не відмовилися.
Самі ж ніколи не кликали до себе в гості нікого. Все шукали відмовки – то їх немає, то втомилися, то грошей немає, щоб стіл накрити. Навіть дні народження брат частенько відзначав у наших батьків в будинку. Причому вельми своєрідно. Він разом з дружиною відразу після роботи приїжджали до батьків – а там вже накритий стіл і гості з конвертиками сидять.
Одного разу я запитала у мами – чи дають вони хоча б гроші на продукти? І отримала відповідь:
– Ну їм же так важко. Вони платять і за квартиру і за комуналку. А ще одягнутися-взутися треба.
Пробувала поговорити з братом. Ну недобре це в 26 років сподіватися на літніх батьків. Не зрозумів.
– Я їх ні про що не просив. Самі все дають і кличуть на дні народження, – сказав.
Більше я не стала втручатися. Якщо всіх все влаштовує – чого мені тоді переживати. Всі дорослі люди. Розберуться. Так і жили.
А місяць тому брат раптом попросив у мене позичити йому грошей. Причому, спочатку, за традицією, поїв, а потім вже приступив до справи.
– Ми вирішили купувати квартиру! Досить платити іншим людям за знімне житло.
– Дуже добре. Вітаю, – кажу.
– Так, це добре все. Але у нас немає грошей на початковий внесок. Можеш нам позичити? – питає брат.
– А чим ви віддавати будете? І ще відсотки банку виплачувати по іпотеці? – запитала я.
– А ми все прорахували і домовилися з тещею. Вона оформить квартиру на себе і буде виплачувати відсотки. У нас з дружиною сірі зарплати – нам не дадуть кредит. А ми спочатку тобі віддамо гроші, як назбираємо, а потім тещі.
Я не повелася на таку «щедру» пропозицію. Це означає квартира буде тещі, братові нічого не світить, якщо щось трапиться – довести, що він винен мені гроші я не зможу. Простий договір від руки до уваги не особливо приймається. Та й не хочу я судитися з рідною людиною.
Брат моєї позиції не зрозумів. Я запитала, під який відсоток він зичить у мене гроші. Вирішив, що я жадібна і пішов.
Тепер він не дзвонить, його дружина дзвінки скидає. Коли нарешті, побачилися у батьків, брат мені пояснив, чому образився.
– Яка ти мені сестра, якщо навіть допомогти у важкій ситуації не хочеш?
Мені здається, що назбирати на початковий внесок сім’я з двох чоловік цілком здатна. Але мої родичі вважали за краще весело жити за чужий рахунок, а свої гроші витрачали на поїздки на море, на ресторани і кафе.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
