Корисний експеримент.
– Тобі може допомогти чим-небудь, люба? – Запитав мене чоловік.
– Ні дякую. Ти і так сьогодні весь день на роботі був. Втомився напевно.
– Та що ти. У порівнянні з твоїми обов’язками, я в байдики бив на роботі. Серйозно, якщо потрібна допомога, то звертайся. – Наполягав він, – Я хочу допомогти своїй дружині.
– Ну добре, зараз я що-небудь тобі доручу. – Відповіла я і почала думати, чим спантеличила чоловіка.
У нас дружна сім’я, троє маленьких дітей, старший тільки в цьому році в школу піде, в перший клас. А молодшому ще й року немає. Чоловік, якщо не кожен день, то частенько пропонує свою допомогу, хоча я бачу, як він втомлюється після роботи.
Але так було не завжди, точніше до певного моменту чоловік мене зовсім не розумів, як це – бути матір’ю і щодня займатися з дітьми вдома. А крім цього ще сотня невідкладних справ по дому.
Перша дитина у нас вийшла незаплановано (по правді кажучи, ми й одружилися завдяки цьому). Однак, зараз ми дуже дружна і любляча сім’я. Як тільки ми дізналися про те, що я в очікуванні, Валера зробив мені пропозицію. Ми зіграли скромне весілля і почали жити разом.
До 9 місяців я все ще ходила на роботу. А коли народився перший син, я була в декреті, грошей стало вистачати в обріз. Валера тоді ще не заробляв стільки, скільки зараз. Доводилося економити на всьому, крім дитини. Я хотіла дати своєму синові тільки найкраще.
Не працювала. Отримувала мізерні декретні. Від чого чоловік починав на мене злитися, відбувалися сварки.
– Валеро, нам потрібно купити обідній столик для Сергійка, щоб привчати його їсти за столом. Я бачила в інтернеті хороший варіант. Коштує, щоправда, дорожче, ніж дешеві аналоги, зате якість на висоті і прослужить довше, плюс додається безкоштовна доставка. Давай замовимо?
– У нас грошей не вистачить на таку розкіш. – Відповів він мені.
На його відповідь я образилася. Так, я теж не була подарунком в той час.
– Але це ж для нашого сина! Невже не можна знайти іншу роботу? Або влаштуватися на другу?
– Що? А чому б тобі не знайти роботу?
– Та що ти таке кажеш, я з дитиною сиджу.
– Теж мені робота … Народилася жінко – сиди собі вдома з дітьми. Не життя, а благодать.
Тут ми почали сперечатися, хто більше втомлюється, він чи я.
– Може ти хочеш спробувати? В ці вихідні? Я як раз до мами поїду, давно її не бачила. Дізнаєшся, як це! – Запропонувала я йому.
– Нічого я не хочу пробувати. Нісенітницю всяку не вигадуй. Я знаю, що працювати в сотню разів складніше, ніж сидіти вдома з дитиною. Приспав її і лежиш, телевізор дивишся.
– Так давай, разок спробуй, – почала я зачіпати за живе. – Чи ти боїшся?
– Нічого я не боюся! Без проблем! Хочеш навіть поміняємося місцями. Я з дитиною вдома сидіти буду, а ти на роботу ходити – засміявся він.
На вихідні я спеціально вимкнула телефон, щоб чоловік не міг мені подзвонити. Нехай сам з усім справляється. І знаєте скільки було пропущених ввечері неділі? 34.
34 пропущених! Більше 10 повідомлень, щоб я терміново повернулася додому як прочитаю.
Обідній столик ми той так і не купили, взяли дешевший. Але чоловік зараз мене розуміє, яке це, сидіти вдома з дітьми.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
