Зранку Володимир мав їхати на дуже важливу зустріч. Хто ж знав, що після доволі теплих січневих днів нагрянуть такі Йорданські морози. На термометрі було мінус 16.
– Чудес не буває, – подумав Володимир, приречено повертаючи ключ запалювання. Всередині щось глухо «гарчало», не віщуючи нічого доброго. Мороз обіцяли під ранок, він думав, що зможе його перенести старенький Ніссан. Виявилося, що ні. Він дістав смартфон.
– Ну, інтернет, виручай, – посміхнувся водій і вийшов з машини.
Пошук видав десятки служб по відігрівання автомобілів, – почав дзвонити всім підряд. Але або ціна була захмарною, або все було розписано до обіду, – мабуть таких як Володимир, які проспали мороз, – було в той день повно. Нарешті, набравши ще один номер, почув рівні гудки. Відповів жіночий голос:
– Слухаю вас.
– Це обігрів автомобілів?
– Так.
– Замовлення можете прийняти?
– Говоріть адресу.
Володимир продиктував.
– Двадцять хвилин почекаєте?
– Звісно!
Він зрадів, що так швидко приїде допомога. Повернувся додому, встиг випити гарячого чаю і знову вийшов у двір. Там, біля його машини, вже припаркувалася дев’ятка. Хлопець в пуховику і накинутому капюшоні, стояв спиною до нього, дістаючи з машини прилад для обігріву.
– Спасибі, друже, що приїхав швидко, – Володимир підбіг, щоб допомогти, хлопець в пуховику повернувся. і Володимир втратив дар мови: перед ним стояла молода жінка. Світле волосся вибивалося з-під шапки, ніякої косметики, – навіть натяку на гламур не було. Щоки вже встигли розчервонітися.
– Відкривайте машину, – наказала вона йому.
– А хто відігрівати буде.
– Так я. Чи вас щось не влаштовує?
– Ну, так, не влаштовує, – взагалі-то це чоловіча робота.
– Так? Ви так вважаєте? Скажіть тоді, що ви як чоловік зробили, щоб підготувати автомобіль до зими? Свічки поміняли, акумулятор перевірили?
Що ще зробили? А як щодо масла – давно міняли? – жінка діловито відкрила капот його машини, продовжуючи екзаменувати Володимира. Він хотів обуритися і викликати інших фахівців, але жінка мала рацію. Водити він умів, непогано водив, але, що стосується внутрішнього змісту, – він не був в цьому сильний.
– Взагалі-то кожному своє, – сказав він, – я, наприклад, археолог. – Зізнаюся, з технікою я не дружу. А ви, я бачу, прям автомобільна фея.
Вона усміхнулася. Володимир став мовчки допомагати. Нарешті його замерзлому Ніссану вдалося зігрітися. Жінка перевірила свічки, – виявилися в порядку.
Машина відігрілася теж на диво швидко, – видно ще не так сильно замерзла. Володимир розрахувався з рятівницею, продовжуючи перебувати під враженням від жінки, яка вміє відігрівати автомобілі.
– І давно ви цим займаєтеся? – поцікавився він.
– З минулої зими, як батька втратила. Він всьому і навчив, в техніці відмінно розбирався. Життя змусило, тепер і я підробляю в морози.
Володимиру стало ніяково за свою недовіру, захотілося якось віддячити цій жінці.
– Хочете, я вас чаєм пригощу або кавою?
– Сьогодні не можу, заявок багато.
Вона сіла в машину і поїхала. А він стояв посеред двору, і дивився за від’їжджаючою дев’яткою. Потім довго думав, чому він не запропонував пригостити її кавою в наступний раз, коли буде вільна. Йому запам’яталися її сірі очі. І він знову картав себе за те, що відпустив її так легко. І не розумів, чому ж вона його «зачепила». Можливо тим, що розбиралася в техніці краще за нього? А може все таки сірі очі винні?
Заспокоївся Володимир лише коли згадав, що ж він знає її номер телефону.
– Ні, чудеса все-таки бувають, – подумав він, записуючи телефон незнайомки, позначивши її як «автомобільна фея».
Фото ілюстративне – stellar-service.
