fbpx
Життєві історії
На весілля єдиному синові Галина подарувала ключі від квартири. Але оформляти на нього нерухомість вона не спішила, боялася, що при розлученні прийдеться ділити її з дружиною. Довгий час Галя не ходила в гості до дітей, а якось вирішила провідати їх, подивитися, як їм живеться. Після тієї гостини Галина всерйоз задумалася, чи взагалі потрібно віддавати ту квартиру синові, адже вона зовсім не очікувала, що в нього буде саме така дружина

– Якщо відверто говорити, то я такого безладу в житті ще зовсім ніколи не бачила, щоб таке діялося в домі! – зі смутком в очах розповідає 65-річна Галина Степанівна. – Навіть року ще не минуло, а квартира в такому стані, що й повірити в це важко, зовсім не очікувала такого. У мене взагалі навіть слів немає щось сказати з цього приводу. Підлогу не мили, напевно, жодного разу, відтоді як заїхали туди, сантехніку ніяку не чистили і не терли ніколи, про вікна я вже мовчу, бо це лише потрібно бачити, в якому вони зараз стані. На кухні запах такий, що хочеться ніс відвернути звідти. Холодильник, мабуть, повністю пропах незрозуміло чим, тепер його тільки викидати, він такий жовтий, аж чорний, бо не думаю, що його вже відмити можна, але ж він новий майже зовсім.

Син Галини Степанівни, 32-річний Євген, лише минулої зими одружився, нарешті, з красивою, скромною і симпатичною жінкою з дуже хорошої столичної родини.

– Іринка наша, невісточка моя, аж 5 мов дуже добре знає, такої ніде зараз не знайти! – із захопленням розповідала якраз тоді своїм подругам Галина Степанівна напередодні весілля. – На закордонних мовах спілкується дуже вільно. Батьки у неї лікарі та вчителі, інтелігентні люди. Читають багато розумних книг, подорожують по всьому світу, дуже багато країн побачили вони. І Іринка моя теж багато де встигла побувати за своє життя.

Невістка – гарненька жінка – Галині Степанівні дуже подобалася. Радував її і сам факт одруження вже немолодого досить сина.

– Давно вже пора було синові одружуватися! – міркувала давно немолода мати. – Все-таки спокійніше мені на душі, коли син мій добре влаштований в своєму житті, живе не один, у нього сім’я, значить все добре у нього буде, майбутнє матиме хороше. Можливо, і дітки підуть – це взагалі чудово було б! Це, звичайно, вже справа їх. Самі вирішать, коли!

На весілля Галина Степанівна зробила молодому подружжю шикарний подарунок – піднесла їм ключі від нової квартири.

– Квартира однокімнатна, але дуже велика з гарним плануванням, в непоганому районі, – розповідала вже немолода мати. – На двох це взагалі шикарно. Я вважаю, відмінний життєвий старт, мені б таку підтримку батьки свого чосу дали б, я такою щасливою була б, навіть не знала б, як і дякувати їм за це. А далі вже як хочуть – нехай заробляють, беруть кредит, докладають і більшу купують собі. Якщо будуть жити нормально, цю квартиру продамо, нехай купують двокімнатну. Все в їхніх руках, головне бажання і стимул добрий мати.

Син був дуже здивований і зворушений, таким багатим подарунком, ніколи не очікував такого від матері. Після весілля молодята відразу поїхали в подорож, а повернувшись через десять днів, звільнили орендовану квартиру, в якій жили до цього, і переїхали в своє власне житло.

Правда, квартира поки залишилася оформленою на Галину Степанівна. Пенсіонерка планувала на першу річницю весілля, якщо у молодих буде все в порядку, оформити дарчу на свого сина, адже заздалегідь не хотілося все віддавати, адже, як кожна мати, вона таки хвилювалася, чи добре складеться подальше життя сина з дружиною.

З дня переїзду пройшло десь близько року. Галина Степанівна за цей час в гостях у сина не була ні разу – не хотілося набридати молодому подружжю, а діти якось особливо і не запрошували свою матір в гості. Але минулого тижня у Євгена був день народження, і в неділю пенсіонерка напросилася-таки в гості – привітати і подарувати символічний подарунок.

Звичайно, в глибині душі було цікаво подивитися, як молоді влаштувалися, як обжилися, така велика цікавість у душі була в матері.

У квартирі сина її чекав неприємний сюрприз, про який вона навіть й подумати ніколи не могла.

– Ні, ну я розумію, всяко буває, – розуміючи говорить Галина Степанівна. – Але тут же вони знали, що я прийду! Я ж не без попередження заявилася. Невже не можна було прибрати хоч трохи? Дві зовсім дорослих людини. Так елементарно сміття винести, посуд помити, підлогу підмести, одяг брудний непрасований заховати в шафу? Як же так?

Невістка Ірина розвела руками – а що такого? Подумаєш, безлад невеличкий, звичайний життєвий побут, зараз у всіх молодих сім’ях так, адже зараз живуть не так, як раніше! Вона у себе вдома, живе, як хоче і може. Немитий посуд і брудна підлога їй особливо взагалі не заважають. Її чоловіка теж це все цілком влаштовує, а якщо не влаштовує, він зовсім нормально може прибрати і сам. Але після важкого робочого дня робити це робити він зовсім не поспішає. А чому за ганчірки та швабри після роботи або в свій законний вихідний день повинна братися лише сама тільки Ірина?

– Так зараз вони всі такі, молоді! – заспокоює Галину подруга. – У всіх є пральні машини, пилососи, а толку немає з порядком. Зараз сучасна молодь не звикла в квартирі прибирати постійно, не модно це сьогодні.

– Ой, не знаю, у мене до цих пір цей безлад в очах стоїть, – зітхає Галя. – Я так засмутилася, навіть передати не можу. Я ж не багачка теж. Так важко дісталася ця квартира, кредит довелося платити багато років, у всьому собі відмовляти, навіть від елементарних речей я особисто відмовлялася. Ремонт теж дався мені недешево зовсім, хоча найпростіший, але все ж. А моєї праці, виходить, ніхто не цінує.

– Так розумію я все! – умовляє подруга. – Я ж не чужа людина тобі, все ж сама це прекрасно бачила, все пам’ятаю.

– Я їм все, звичайно, висловила, що думала, обом, не соромлячись у виразах. І сватам подзвонила відразу! Теж сказала свасі, що дочка така неакуратна і не господиня зовсім. Так не можна. Сваха ж лікар, чоловік її вчитель, чому вони не пояснили дочці, що жити серед відходів і цвілі можна? Це негігієнічно, як мінімум?

– Ну ось свасі даремно ти дзвонила точно! – зітхає подруга. – Навіщо? На що ти сподівалася? Я тут тебе не розумію зовсім.

– Можливо, дарма, звичайно. Але у мене тоді такі почуття були, що я передати не можу! Зробити вигляд, що нічого не відбувається, я теж не могла. Завжди думала, що вже я буду ідеальною свекрухою. Для сина зробила все, що могла, рік майже не лізла до них, в їхнє життя не лізла. А тепер ось стала для них такою поганою в одну мить.

– Розумієш, проблема в тому, що ти чекаєш від дітей подяки! А ти не чекай. Подарувала квартиру – і забудь тепер вже про неї назавжди! Вони дорослі люди, нехай живуть, як хочуть! Подобається сидіти серед цвілі і недоїдків – та хай сидять!

– Так, навіть нехай і не мріють, я на таке дивитися спокійно не буду, – сердиться Галина. – Забудь. Легко сказати! Так, я чекаю елемнентарної подяки, а хто б на моєму місці не очікував? І ніякої квартири їм тепер дарувати не буду. Нехай свою купують самі, тоді вони тільки цінувати її будуть, бо то їх праця. Я краще їїтепер собі залишу.

Подруга дуже здивувалася, вона навіть не знала, що порадити. Бо не знає, чи правильно робить Галина, адже вона сама подарувала квартиру своєму синові.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – bn.

You cannot copy content of this page