Мій єдиний син сказав, що буде одружуватися, що вони вже й заяву подали. Ми з чоловіком сина привітали, дівчину його вже знали, але треба було ще з її батьками познайомитися. У майбутньої невістки є одна мама та бабуся. Власне, у бабусі майбутня невістка з матір’ю та живуть.
Приїхали ми до них, почали радитися як і що. Як відсвяткувати, де житимуть молодята після весілля. Майбутня сваха відразу попередила, що у них місця мало, і що купити житло доньці вона не може.
Ми з чоловіком та сином живемо у двокімнатній, чесно кажучи, я про життя з невісткою під одним дахом теж не мріяла. І син сказав, що житимуть окремо, на оренді, так на оренді. Він щось збирати почав, коли на роботу пішов, але йому 25, накопичень поки що мало.
Тоді ми вирішили, що наших заощаджень вистачить, щоб купити синові однокімнатну квартиру. Для початку непогано, а далі вже нехай самі думають.
Ми відкладали гроші, та ще чоловік невеликий спадок минулого літа отримав. Вирішили, що зробимо синові подарунок на весілля. Почали дивитися варіанти прицінюватися. У нас обласний центр, квартири дорогі.
А тут моя колега по роботі якраз квартиру мамину продавала. Мами, на жаль, не стало вона вирішила не залишати її житло, а продавати. Поїхали ми дивитися на ту квартиру – стан її був, м’яко кажучи, не дуже. Там ремонт років 20 не робився. Але хотіла вона за цю квартиру не дуже дорого, тому ми вирішили її брати.
– Щось самі зможемо зробити, для якихось робіт треба буде наймати людей, – сказав чоловік. – Матеріалів багато треба, однозначно потрібно міняти сантехніку, плиту, ламінат. Стелю можна натягнути, шпалери поклеїти.
Нареченій син про наш подарунок не говорив, щоб сюрприз не псувати. Розписалися. Зібралися з новими родичами відзначити у нас. Свати з матір’ю приїхали, з нашого боку ще була сестра чоловіка зі своєю другою половиною, а їхні доньки були запрошені наступного дня до кафе, де планувала відзначати весілля молодь.
Після перших тостів та поздоровлень ми з чоловіком і сказали урочисто про свій подарунок. Мовляв, є де вам жити, діточки. Поки ви все одно знімаєте, але зробите ремонт і житимете вже у своєму. Син сидить усміхається, а невістка і її родичі очима хлопають. Я сіла і не зрозумію нічого, реакція нової рідні на подарунок дивна.
Молодята посиділи з нами трохи, а потім пішли гуляти, ми продовжили сидіти за столом. От я свасі і кажу, мовляв, житлом дітей ми забезпечили, а ви ремонт допоможіть зробити. І тут вона видає:
– Добре ви придумали! – каже. – Квартирку на синка купили, а ремонт ми повинні оплатити? Ви нас запитали, коли купували квартиру? Ні, ви вирішили не молодим, а своєму синові подарунок зробити. Ну так і дарували б із ремонтом, якщо тільки синові. А тепер що? Дочка наша навпіл із сімейного бюджету збиратиме на чужу хату?
– Хоч би тому, – відповідаю, – що жити ваша дочка буде не в орендованому житлі і не чужим людям за нього гроші платити. І не банку відсотки. Чи ви вважаєте, що ми мали квартиру, куплену на наші гроші і на заощадження нашого сина записувати і на невістку теж?
– Ми вважаємо, – каже сваха, – що ви не молодим подарунок робите, а синові. Ось і робіть. І ремонт там також.
Природно настрій у нас був зіпсований, родички відбули додому. Наступного дня молоді свято відзначали із друзями, потім кілька днів усе було тихо. А ще за тиждень син прийшов до нас, один. Виявляється, невістка поспілкувалася зі своїми родичками і заявила чоловікові, що його батьки, які подарували квартиру, повинні взяти кредит і зробити там ремонт.
– Бабуся і мама мають рацію. Квартиру подарували тобі. Чому я її маю ремонтувати?
Розлучилися наші молоді за пів року. Син кредит узяв, квартиру відремонтував, живе у ній. Один. Одружуватися знову поки що не збирається.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
