fbpx
Життєві історії
На весілля сина Марія не прийшла, хоча і була запрошена. Адже син не тільки підтримав батька, але й одружився з донькою розлучниці

Тамара не пишалася свої вчинком, але тільки вона знала, як все було насправді. Але в селі люди окреслили цю інформацію коротко – спочатку Тамара забрала від Марії чоловіка, а тепер і сина. Хтось шкодував Марію, а хтось розумів Тамару.

Сама Тамара на пересуди не зважала, вона готувалася до весілля своєї доньки. Тішилася щастям Світланки, сподівалася, що хоч у неї доля складеться краще.

Перший раз Тамара вийшла заміж у сімнадцять років, за сусідського хлопця Богдана. Весілля скромне відіграли, почали жити, а незабаром і синочок народився. Все було б нічого, але в селі важко жилося, не було свого житла, то ж Богдан подався з іншими чоловіками на заробітки. Тамара сиділа з піврічним сином на руках у свекрухи в хаті, коли зайшов до них сусід, один з тих, що був з Богданом на заробітках, і передав в білому конверті лист.

Тремтячими руками відкривала його Тамара, чуло її серце, що недобру вісточку принесе. Богдан просив у Тамари і сина прощення за те, що більше до них не повернеться. Десь там, у далеких світах, він зустрів жінку і вирішив залишитися з нею. Тамара дивилася то на листа, то на сина, і не могла зрозуміти, як їй тепер жити далі. Богдан так і не повернувся, допомогла свекруха. Вона залишила Тамара з онуком жити у себе, а через рік сама благословила невістку на другий шлюб.

Щоб не надокучати свекрусі, Тамара вдруге вийшла заміж. Хоча і після того, свекруха її підтримувала, як могла. А коли Тамара народила донечку, та відразу почала називати її онукою, і гледіла, наче рідну. Другим чоловіком Тамари став Степан.

Чоловік давно був вдівцем, дітей у нього не було. Спочатку Тамара лякала різниця в п’ятнадцять років у віці, але потім притерлися один до одного. Сина Степан прийняв, як свого, ніколи не ображав. Добре було Тамарі біля другого чоловіка, хоч і не любила його, але з ним почувалася захищеною.

Та щастя тривало недовго. Світланка якраз пішла в перший клас, як не стало Степана. Все сталося раптово. Тамара знову залишилася одна, але тепер уже не на вулиці – хата Степана стала її власністю. Свекруха і далі допомагала, як могла. Так і жили.

А потім до Тамари стала приходити її давня подруга Марія. Марія навіть дружкою була у Тамари на весіллі. А потім і сама заміж вискочила за Богдана, хлопець приїхав з іншої області до них на роботу, та й так і залишився, одружившись з Марією. Колись вони були нерозлийвода, а потім обидві поринули у вир сімейного життя. Та доля знову звела їх, подруги стали бачитися чи не кожний день, одна до одної в гості ходити.

Якось в розмові Марія зізналася Тамарі, що не любить свого чоловіка, і вже давно тишком зустрічається з іншим. Але ж куди вона Богдана подіне, та й двійко синів підростає. Відтоді Тамара і сама почала помічати, що Богдан для Марії нічого не значить. Отак жили про людське око.

Марія часто сама відправляла свого чоловіка до Тамари, щоб той допоміг їй зробити якусь чоловічу роботу. Така дружба між сім’ями тривала багато років, вже й діти в обох родинах давно виросли. А в один прекрасний день село облетіла новина – чоловік Марії пішов жити до Тамари. Отакої, подруга забрала чоловіка. І тільки стихли пересуди, нова новина облетіла село – син Богдана одружується з дочкою Тамари.

«Забрала і чоловіка, і сина», – активно обговорювали сільські жіночки сенсацію. Але Тамара на них не зважала, Богдан прийшов до неї жити, коли остаточно стосунки з дружиною були зіпсовані. А син, ну хіба вона винна, що Іван прийшов до батька в гості і закохався в її доньку.

Марія на весілля не прийшла і відреклася від сина, який не тільки підтримав батька, але й одружився з донькою розлучниці. Вона вважала це подвійною зрадою. А Тамара хоч на старість, але відчула таки трохи смак жіночого щастя, правда, приправленого гіркотою сліз Марії…

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page