fbpx
Життєві історії
На весілля своїй доньці я подарувала 3 тисячі гривень, більше у мене не було. А свати вклалися в ресторан і другий день зробили у себе в будинку. Ось тоді, на другий день весілля я побачила їх дім: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна і широченна вітальня, яка суміжна з батьківської спальнею. Другий поверх – це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих. Але помилялася: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібрався вузьке коло родичів. Виявилося, що молодим тут місця зовсім немає. Сват вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина до свій кабінет. – Правильно, – мовила сваха, – в домі двох господинь не має бути. І тоді слово взяла я

Я, як будь-яка хороша мати, хотіла для своєї дочки щастя, хорошого чоловіка та вигідного заміжжя, і обов’язково зі щирого взаємного кохання – куди ж без нього. У мене особисте життя не склалося – розлучилася з батьком моєї дочки, коли їй було лише п’ять років. Потім я вийшла ще раз заміж, народилися хлопчики – двійнята, але і з другим чоловіком життя не дуже – у нас постійно непорозуміння якісь, то розбігаємося, то знову сходимося. Всю душу мені перевернув. А живемо ми всі в двокімнатній квартирі, в тісноті.

Дочка моя виросла справжньою красунею, я знала, що вона знайде собі принца. Нехороша приказка: «Не родись красивою, а родись щасливою», перш за все дівчині потрібна шикарна зовнішність, тоді і щастя буде у неї. Став за нею доглядати хлопець: сам красень, та ще й з багатої сім’ї. Батько у нього якийсь вчений, раніше викладав, а зараз бізнесмен. Сім’я зятя відбудувала собі величезний будинок за містом, такий як у всіх крутих: високий, яскравий з ландшафтним дизайном у дворі, альтанкою, гойдалкою, басейном. Навіть лазня є, незважаючи на те, що в будинку є ванна-джакузі, душова кабінка і два туалети.

Сваха не надто була рада тому, що її син вибрав мою дочку: мовляв, немає вищої освіти, провчилася всього лише на кухаря, сім’я не така багата, як у них. Як вона сказала своєму синові: «Так, красива у тебе наречена, ну і що? Які ще у неї якості хороші?» До речі, їх багато – вона добра і скромна. Це теж якості, які хоч і не видно очима, але відчуваються. Загалом, зять мій наполіг і молоді подали заяви, і ми відгуляли весілля. З мого боку я подарувала молодим тільки 3 тисячі гривень, у мене більше не було, а так ніде правди діти – свати вклалися в ресторан і другий день зробили у себе в будинку.

Ось тоді, на другий день весілля я і побачила цей будинок: перший поверх – величезна кухня, санвузол, коридор, гардеробна, і широченна вітальня, яка суміжна з батьківської спальнею. Другий поверх – це хол, санвузол і дві великі окремі кімнати: зятя і його молодшого брата. А на вулиці широка тераса. Я впевнена була, що кімната зятя буде для молодих. Але помилялася: все з’ясувалося на третій день весілля, в неділю, коли зібрався вузьке коло родичів нареченого і нареченої. Виявилося, що молодим тут місця зовсім немає. Татко вирішив переобладнати кімнату свого одруженого сина до свій кабінет. Уявляєте – вигнати дітей заради кабінету.

Я сиджу така вражені і, водночас, засмучена. Кажу: «І куди ж тепер діти підуть? У мене взагалі плачевний стан: двокімнатна квартира з двійнятами!» Про чоловіка я навіть не казала, його на весіллі не було – знову він десь загуляв. Але і все одно – двокімнатна квартира занадто мала для проживання двом сім’ям, а в будинку сватів місця неміряно. Але сват мій, після цих слів, сердито мовив: «Я від батьків пішов у 18 років, сам навчався, сам працював, сам всього досяг. І син – якщо одружився, то нехай всі труднощі пізнає, з нуля почне. І другого на вільні хліби відпущу, коли одружиться!» І сваха моя там щось йому піддакувала: “Правильно, не можна, щоб в будинку дві господині були!”

Куркулі. Так свої метри вони в будинку пошкодували, ось і все. Дивлюся на молодих – обоє мовчать, в підлогу втупилися. Кажу сватам: «Та як вам не соромно, ви ж не бідуєте. У дітей зараз нічого немає, нехай вони на ноги встануть, у вас поживуть хоч тимчасово, а намітиться хоча б кредит, нехай йдуть, допоможемо їм усім світом!» Дочка мені шепоче – мовляв, мовчи. А я не захотіла мовчати, почалася суперечка. Сваха моя розсердилася, пішла з тераси в свою кімнату, а сват ще щось там голосно розповідав там про самостійність і дорослих людей. У підсумку, дочка викликала мені таксі і я поїхала до себе додому.

Як і передбачалося – протягом тижня молоді зібрали речі і зняли собі квартиру. Свати, багачі ці, нічим їм не допомагають: зять працює, і дочка варить їсти в звичайній їдальні, платять рахунки, оренду і хочуть ось кредит на машину брати. Важко їм, і допомогти я не можу молодим нічим. Ненавиджу цих багатіїв, ніякого бажання немає з ними спілкуватися. Не таким я представляла життя своєї дочки. Зять хороший, це так, але сам став зараз жебракувати, і дочка з ним поруч. Ну хіба можна бути людям настільки жадібними при таких грошах? Я просто вражена цим людям.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook