Днями прийшла до мене сваха з проханням, якось вплинути на дітей – вона їм квартиру подарувала, а вони жити в ній відмовляються.
– Хоч ти їм скажи! Маючи своє житло, вони за чуже платять! – скаржиться мені Марія.
– Не потрібна нам ця квартира, ми краще знімати будемо! – в один голос просять передати Марії дочка з зятем.
І все через мене. Між собою не спілкуються, образилися всі. Марія ображається за те, що діти подаровану квартиру відкинули. А діти – за те, що Марія до них лізе постійно.
Подарована квартира то подарована, але на словах: «Живіть, діти!». Офіційна господиня – сваха, переоформляти нічого не стала, сказала: «А раптом розлучення?» Але Таня з Валерієм і тому були раді, стали до переїзду готуватися, пораділи, що оренду платити більше не доведеться.
Речі перевезли, біля під’їзду вивантажили, піднімати почали. І сюрприз – Марія під’їхала, щоб допомогти. І відразу почала командувати:
– Диван не чіпайте, він нормальний. Не знаю, куди ліжко поставите, забираєте, для нього немає місця! Я побутову хімію привезла. Тетяна, квартиру з нею спочатку помити треба. Приготували б все спочатку, але потім вже речі перевозили. Все не як у людей.
Діти довго думати не стали – в той же час ключі свасі віддали, речі назад завантажили і повернулися на знімну квартиру, ледве-ледве господиню умовивши договір з ними продовжити.
– Знаєш, мамо, не треба нам таких подарунків. Якщо вже ми ще навіть там жити не почали, а Марія Вікторівна вже так господарює і вказує спочатку, то що далі б було? Ми краще самі. Назбираємо трохи, кредит візьмемо, зате самі собі господарі, – підсумувала дочка свою розповідь про спробу заїхати в «подаровану» квартиру.
Марія образилася: не оцінили її подарунка. А вона від серця відірвала, квартирантів вигнала, ключі з пошаною на весіллі при всьому чесному народі піднесла.
– Це ж тепер перед людьми соромно буде. Що скажуть? «Як це вона так подарувала, що молодята на зніманні живуть». Нехай назад їдуть! – гнівалась Марія.
Тетяна з Валерієм твердо вирішили не повертатися: була б їх квартира – ніхто б не прийшов і не почав командувати. Так нехай навіть на словах до них – все одно нічого лізти, самі розберуться. А зараз вже все, їм одного разу вистачило, не треба їм більше ніяких квартир.
Ще Марія на принцип пішла: дітей квартира і крапка! І не її справа, що вони там не живуть. Пустує житлоплоща, а борги накопичуються.
– Мамо, Марія Вікторівна вимагає, щоб ми квартплату платили. Як їй пояснити, що ми не зобов’язані? Так у нас навіть ключів немає! – прийшла радитися Тетяна.
– Візьми чоловіка, поїдьте з ним до Марії, поговоріть.
З’їздили. І аргументом з відсутністю ключів скористалися. Розмови не вийшло: сваха стояла на своєму, так що в результаті ще гірше стало. Вона таки ключі їм вручила і сказала, нехай роблять, що хочуть.
– Не хочуть діти квартири, здай ти її! – запропонувала я Марії.
–Ні! Їх квартира – нехай самі і здають. Мені головне, щоб вчасно платили за світло та інше.
– Ой, Марія, накопичиться заборгованість, з тебе питати будуть, ще пеню нарахують. Квартира ж на тебе оформлена. Ти не гарячкуй, заспокойся. Треба буде – самі попросять: «Так і так, пустіть пожити, будь ласка». До чого все ускладнювати?
Але з моєї промови сваха почула лише одне: що квартира на неї оформлена.
– Тепер ч все розумію. Так ви з Танею заодно? Це в чуже вона йти не хоче, а в своє піде? Не вийде! Не буду нічого нікому відписувати! – розсердилася сваха, хоча ніхто про таке навіть не просив.
Розмовляти з нею марно, принаймі, поки що. Я за дітей переживаю: накопичить вона борг, хто платити буде?
А взагалі, цікава у неї позиція: каже, якщо захочуть, то нехай «свою» квартиру здадуть. А сама не дозволила їм диван викинути. Квартиру ніби як і подарувала, але житлоплоща її. А борги за комуналку – Тетяни та Валерія, хоча вони там жодного дня не прожили.
Чим більше сваху слухаю, тим більше дітей розумію: краще самим, ніж під таким наглядом.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
