fbpx
Життєві історії
На весілля півсела запросили. Гості гyляли, веселилися, уci зaздpили нареченій. Сваха oбнiмaла та цiлyвaла багатих cвaтiв. Вадим забрав Валю у місто у розкішні хороми. Але щастя тривало недовго, теща навідалася у гості: – Ти – сільська дyрoчка!-кpuчав чоловік

На весілля півсела запросили. Гості гyляли, веселилися, уci зaздpили наречені. Сваха oбнiмaла та цiлyвaла багатих cвaтiв. Вадим забрав Валю у місто у розкішні хороми. Але щастя тривало недовго, теща навідалася у гості: – Ти – сільська дyрoчка!-кpuчав чоловік.

Вадим був дуже радий, бо почув від Валечки довгоочікуване «так»! Потрібно прискорити усі оті церемонії з весіллям, а то дівча геть охляне від сільської роботи. А він так довго чекав цього дня. Всією душею цього хотів. За матеріалами

«Заберу до міста й у неї почнеться нове життя», – думав.

Вони познайомились три місяці тому. Валя стояла на зупинці, чекала маршрутку, Вадим своїм джипом підвіз її додому. В село. Те, що він побачив, вразило. Дівчина, красива, як модель, змушена порати величезне господарство. Разом із батьками, звісно. Але навіщо? Не міг цього втямити.

Читайте також: Ілля приїхав до сiльcької хатини провідати біднішого брата з нареченою. Та вона залишилася чекати в машині, гuдyвaла зайти до хати. Вранці Дмитро вирішив віддати батьківську корову сyсiдці

Він був, як сам казав про себе, «у вільному пошуку». До тридцяти восьми багато встиг: власний, хай і невеликий бізнес, джип і найголовніше – будинок. Від пoкiйної прабаби дісталась хатинка, яку він зруйнував бульдозером. А от місце, на якому вона стояла, шикарне: центр, вихід до річки, гарна дорога і тиша. Прабабина хата була крайньою на маленькій вуличці.

Читайте також: Розріжте лимон і залиште його в спальні! Цe вpятує всю вашу сім’ю! Шкода, що не знала про це раніше!

Отож, коли він закінчив будівництво, вирішив шукати собі дружину. Не з тих дівчат, які вечорами сидять у барах та ресторанах (таких у нього була прірва). А Вадим хотів молоду, красиву, скромну, не рoзбeщену розкошами й дорогими ганчірками. Валя була такою.

Дівчина укладала речі у валізу, Вадим уголос планував спільне життя:

– У будинку багато кімнат, замовимо гарні меблі, покличемо дизайнера, хай нам все облаштує, як ти схочеш. Влітку будемо відпочивати десь біля моря, взимку – в горах на лижах. Мені хочеться, щоб у нас у хаті був зимовий сад. А тобі? – запитував дівчину. Валя мовчала, мабуть, до кінця не вірила, що це не сон.

Тиждень спільного життя обоє сприйняли, мов казку. Кожен отримав те, про що мріяв: Вадим – молоду чарівну кoхaнку, а Валентина – багатого та дбайливого кавалера. Весілля перенесли на літо, щоб відгуляти із шиком. Запросять півсела з боку Валентини та усіх працівників фірми, якою керував Вадим. Нехай заздрять!

Увечері Вадим сказав, що їде у відрядження на кілька днів. Валя хлюпала носиком:

– А можна не їхати? Мені без тебе буде так тоскно та сумно, залишаєш у чотирьох стінах, мов у клітці!

– Звикай, із цього живемо, нічого не вдієш. Що б ти хотіла на подарунок, краще скажи.

Валя нічого не хотіла, тільки б він нікуди не їхав.

Щоб хоч якось розважитись, покликала в гості батьків. Ті не забарилися, бо дуже кортіло побачити, як живе донечка. А зять майбутній не запрошував. Навезли гостинців, обійшли помешкання, заглядаючи у найвіддаленіші куточки. Обоє з острахом сідали на крісла, оббиті дорогою матерією, оглянули сауну, басейн. Не дім – музей! Після оглядин двору татко не витримав:

– Не господар твій чоловік. Ніякої живності немає у дворі, куди не глянь – сама трава, мов на стадіоні. Що ви їстимете, як даватимете собі раду, в голову не візьму.

Валя й сама про це задумувалась, проте Вадимові нічого не казала. Продуктів у холодильнику було багато різних. Валя ще й не бачила таких делікатесів.

– Та якось воно все налагодиться, – сказала батькам. Пригощала їх бутербродами з ікрою, червоною рибою. Потім пили чай із тортом.

Коли батьки прощались, мати пошепки сказала:

– Валю, все це дуже ненадійно. Погуляє він з тобою та й покине.

Коли батьки поїхали, Валя засумувала. Згадувала свій двір, господарство, собаку, кота. Це ж вони, мабуть, сумують за нею. А Квітка? Як вона простягала свою велику рогату голову до неї – неначе питала, чи не принесла Валя чогось добренького. А Матильда, її «в’єтнамка», ось уже на днях приведе мелесеньких поросяток…

Зняла дорогий халат, одягнула свої джинси й куртку, взяла валізу, зачинила будинок. Куди ж ключ подіти? Ні, треба із собою забрати, віддасть при нагоді. Побігла на маршрутку.

Через три дні приїхав у село Вадим.

– Чому ти мене не дочекалась? Сідай, поїдемо додому, – підганяв Валю.

– Я не поїду, вибач. Не хочу.

Вадим спересердя хряснув дверцятами машини і, висунувшись через вікно, голосно сказав:

– Ти – сільська дyрoчка!

Автор: Людмила Левченко

You cannot copy content of this page