fbpx
Життєві історії
На весілля ми прийшли сім’ями, то там був прямо концерт: мама Марини сама з підносом по гостях пішла, подарунки збирати. У кожен конверт заглянула

З Мариною ми знайомі ще з студентських часів, і вона завжди була дуже підприємливою, якщо не  казати – жадібною. Навіть коли у неї були гроші, не позичить, бо їй самій не вистачить. Але при цьому вона у всіх подруг зичила абсолютно все: від зошитів з лекціями, до крему для рук.

Вона могла без зайвої скромності напроситися до когось на вечерю чи випросити у сусідки по кімнаті туш, яка тій не підійшла. На харчування з нами вона грошима не скидалася, намагалася прожити на свою улюблену халяву, загалом, отака людина.

Закінчили ми вуз, так уже вийшло, що заміж Марина вийшла через два роки після мене, за двоюрідного брата мого чоловіка. Весільну сукню вона не купувала, взяла мою, хоча вона була зовсім не її розміру.

На весілля ми прийшли сім’ями, то там був прямо концерт: мама Марини (стало зрозуміло, у кого вона така), сама з підносом по гостях пішла, подарунки збирати. У кожен конверт заглянула, всіх, хто менше трьох тисяч поклав присоромила.

Так було ніяково. Ну гаразд, побралися, стали жити. Чоловіки добре між собою спілкувалися, ну і нам хоч-не-хоч довелося. Влітку ж вирішили у вихідний на пікнік поїхати. Домовилися, з нами ще одна пара була, всього 8 людей.

Заздалегідь вирішили з кого салати, з кого напої, з кого м’ясо. Щоб порівну і не прикро було нікому. Приїхали, почали вивантажуватись. Марина з чоловіком мали взяти лимонад і курячі крильця.

– Ой, а я все вдома залишила. Ну і нічого, тут всього як багато, нам вистачить!

І щоразу, як збираємося всі разом, відбувалося все за сценарієм. Марина змахне ручками і починає журитися:

– Вдома залишила, забула на столі, не забрала від свекрухи і таке інше.

Все у її манері. Брат чоловіка червоніє,  потім зізнався, що дружина свідомо не дозволяє йому нічого купувати, мовляв, навіщо витрачати гроші, всього навезуть, всього вистачить.

Вирішили ми її провчити, вже на початку осені справа була. Вирішили зібратись відпочивати у знайомих на дачі, домовилися заздалегідь, розподілили, хто і що бере. Але ми приїхали раніше, і все вивантажили.

Марина з чоловіком під’їжджають, як завжди Марина лізе в багажник і вигукує:

– Ой, а я думала це ти (чоловік) пакети завантажив? Знову вдома залишилися.

– Нічого, – кажу, – ми теж сьогодні без усього, тут магазин є, скинемось зараз і все, що треба купимо.

Марина почервоніла і почала відмовлятися, що грошей не взяли, що не розраховували, а потім взагалі заявила:

– Нас же на дачу покликали, а якщо в гості кличуть, треба гостей і годувати. Я скидатися не збираюся. Краще додому повернусь.

Ну та йди, думаємо, ніхто не тримає. Марина до чоловіка: поїхали, а він відмовився. Довелося їй самій повертатися, а ми тоді добре посиділи. Брат чоловіка з нею через три місяці розлучився. Виявилося, що Марина і вдома так поводиться.

– Живемо ми з моєю мамою, – розповідає її чоловік, – то вона за обідом рахує, скільки моя мати шматків хліба взяла, скільки котлет собі поклала.

З Мариною ми перестали спілкуватися зовсім, вона сама винна у цьому.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page