– Багато років про свого батька я нічого не чула. Мама мені взагалі нічого не говорила про нього! – згадує 28-річна Галина. – Хоча я, звичайно, питала.
«У тебе немає батька», – постійно повторювала мама. І лише недавно, кілька років назад, поділилася в хвилину відвертості, що батько, звичайно, був. Дитину просив, одружитися хотів, заяву подали. А потім він просто кинув її на порозі ЗАГСУ, перед усіма гостями – передумав одружуватися, ось так от! Я, звичайно, була ошелешена і зрозуміла нарешті, чому весь цей час мама себе так поводила, захотілося просто в очі йому подивитися.
Василина Дмитрівна, мати Галини, була категорично проти зустрічі дочки зі своїм батьком. Навіть через роки її образа не пройшла. Виставив її на ганьбу перед усіма родичами, подругами, друзями.
Розповідь матері дуже вразила Галину – вона сама якраз збиралася заміж, тому приміряла ситуацію на себе. Ось ти стоїш, така красива, в білій сукні і з букетом, на порозі РАЦСу, поруч вся рідня, дивишся на годинник і не розумієш, що відбувається.
– Ну не хотів ти одружитися – так можна ж було відмовитися якось по-людськи! – зітхає Галина. – Не тягнути до дня весілля, порозумітися заздалегідь. А якщо вже дотягнув – сходив би і поставив закорючку, в кінці кінців. Через якийсь час тихо-мирно б розлучився. Проти волі в шлюбах у нас ніхто нікого не тримає, ні тоді, ні зараз.
Про те, що наречена чекає дитину, наречений, безумовно, знав. І про народження дочки теж був в курсі – Василина Дмитрівна зателефонувала свекрусі. Але ніяких дій ні від татуся, ні від його родичів не було, і Василина стала ростити дівчинку одна, працюючи, як віл, на двох роботах і рішуче відсікаючи все питання дочки: «Немає в тебе ніякого батька».
А було непросто. Василина Дмитрівна тільки закінчила педінститут і працювала вчителькою в школі. У ті роки вчителі отримували зовсім мало, тому доводилося підробляти. Ніхто не допомагав, ні морально, ні фізично.
Згодом жінка сама купила однокімнатну квартиру, зробила в ній ремонт, продала, розширилася до двокімнатної квартири. Виростила і вивчила дочку, у Галини було все, що потрібно, і навіть більше. Гуртки, секції, поїздки на море, навчання в хорошій школі, університет, який вибрала сама.
Будучи студенткою Галина хотіла підробляти, але мама не підтримувала цього. Прямо не забороняла, але весь час повторювала, що головне зараз навчання, працювати вона ще встигне.
У підсумку Галина отримала червоний диплом, влаштувалася на роботу, познайомилася з хлопцем і подала заяву в РАЦС – і почула цю історію про батька.
– Ну звичайно, мені захотілося на нього подивитися! – зітхає Галина. – У мами питати нічого не стала, вона явно такого бажання б не зрозуміла. Розпитала тітку, мамину сестру, вона згадала прізвище, я при ній почала шукати батька в соцмережах. І відразу ж випав цей Микола Сергійович.
Тітка по фото його впізнала. Я йому написала повідомлення – я ваша дочка, може, зустрінемося?
Батько відразу відгукнувся, буквально на наступний день вони зустрілися і дуже один одному сподобалися. Зав’язалося спілкування. Галина познайомила батька з нареченим, без п’яти хвилин вже чоловіком, він її – зі своєю дружиною. Інших дітей у чоловіка не було.
На весілля його не запрошували, оскільки і весілля як такого не було. Батько здивував – квартиру, мовляв, куплю тобі я. В подарунок. Все життя нічим не допомагав, аліментів не платив – ну, хоча б зараз візьму участь.
Звичайно, Галина погодилася із захопленням і вдячністю, і розповіла про це матері. Відразу про все – і що знайшла батька, і що зустрілася з ним, і що він квартиру їм з чоловіком дарує «в рахунок аліментів».
– Ну я підозрювала, звичайно, що мама може не зрадіти, що я за її спиною як би все це провернула! – зітхає Галина. – А з іншого боку, я ж нічого поганого не зробила. Батько був винен, так, але ж стільки років пройшло! Він все усвідомив, хоче спокутувати провину.
Можна було не говорити матері, але який сенс? Я розповіла все по-чесному. Мама нічого не сказала, тільки насупилася. А на наступний день подзвонила мені і каже – а ти знаєш, що половину цієї квартири ти винна мені?
Василина Дмитрівна заявила дочці, що ростила її без аліментів, батько свою частку в виховання ніяк не вкладав, вкладалася тільки мати, за двох. І тепер, раз тата все-таки пробила совість, і він ось таким чином «заплатив аліменти» за всі роки своєї відсутності, як мінімум половину дочка повинна повернути матері.
Василина Дмитрівна планує будувати дачу, і гроші їй потрібні.
– Чоловік мій спочатку рукою махнув, каже, та ну, це теща жартує так, не думаєш же ти, що це серйозно? – ледь не плаче Галина. – Але мати і йому підтвердила, і стоїть на своєму – ми винні їй половину! Я, каже, можу розписати, скільки чого і куди витратила на тебе до твоїх двадцяти двох років, але боюся, тоді половиною квартири не відбудешся!
Ну, з одного боку, вона дійсно вклала багато – годувала, утримувала, комп’ютер перший мені купила, телефон, поїздки оплачувала, майже щороку возила на море. Але ж, всіх дітей батьки годують, утримують і возять відпочивати. І я ще не чула, щоб вимагали гроші за це віддати потім.
Я вважаю, що це ненормальна ситуація?
Фото ілюстративне – psychologies.
