Сімейне життя не склалося…
Коли мені було 24 роки, я думала, що засиділася в дівках. До цього часу багато моїх подруг вже встигли вийти заміж і розлучитися. Деякі, поживши у цивільному шлюбі, обзавелися дітьми і теж розлучилися зі своїми партнерами. За матеріалами
А я ще тільки-тільки познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Мама застерігала мене: мовляв, не поспішай, дочко, це – не твоя доля, все одно ти з ним жити не будеш. Але мені здавалося, що мати заздрить мені. Вона все життя сама, без чоловіка провела, і я прекрасно пам’ятаю, як їй важко жилося. Мало того, що ремонт вдома було робити нікому – це ще куди не йшло, це було зрозуміло. Не всі жінки вміють виконувати чоловічу роботу.
Але мама приблизно раз на півтора місяця влаштовувала нам з сестрою страшні скaндали на порожньому місці з заламування рук і пафосними монологами типу: «Ось скоро мене не стане, і ви зрозумієте». Ми лякалися цих маминих виступів, ховалися і намагалися не потрапляти їй в ці хвилини на очі.
Мама шaнтажувала мене і благала не кидати її. Тому що хитра старша сестра на той час встигла виїхати за кордон і отримати там посвідку на проживання.
На весілля мама не прийшла і грошей не дала. І тільки коли народилася моя перша дочка, мати постаралася налагодити відносини. Вона забула всі образи і страхи за моє майбутнє і якось несамовито кинулася у вир, почала няньчитися з моєю Світланкою. При цьому відносини з моїм чоловіком Віктором залишалися у неї натягнутими, неприязними.
Через п’ять років народилася друга дочка – Іринка. Коли їй виповнилося два роки, чоловік зник. Пішов в магазин і зник. Його не було три дні. Я оббігала всіх родичів, подруг і знайомих. Повернувся глава сім’ї якимось пошарпаним, але задоволеним, як кіт. Звичайно, я влаштувала йому скандал з розпитуваннями, допитувалася, де і з ким він провів три доби. О, краще б я цього не робила!
Я дізналася, що він має жінку, він її любить і взагалі все давно вирішив.
– Я втомився, – просто сказав він. – Ці десять років пройшли тільки з каструлями, ваннами, і твоєю мамою.
Далі почалося щось нереальне. Чоловік зникав вже зовсім легально. Його не було тижнями і навіть місяцями. Він йшов до неї і навіть не приховував цього. Я думала, у мене лусне голова. Але доводилося ще й працювати, дітей в школу і садок збирати, уроки з ними вчити. Зате мама знову була потрібна, затребувана і дуже важлива.
Через п’ять років ми з чоловіком розлучилися і розійшлися остаточно. І залишилася я одна.
Дочки виросли, у них свої сім’ї. Мені не подобаються зяті, чоловіки моїх дочок. Але я ніколи не висловлюю їм це – боюся сполохати їх спокій, посіяти в їхніх сім’ях «кривим словом» хоч якийсь натяк на розлад. Не хочу вести себе, як моя мама, вже краще помовчу!
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
