Після розмов із своєю мамою, у мене таке відчуття, що вона вже забула про те, що має не лише сина, а й дочку. Брат у мами завжди був на особливому рахунку. Все, що стосувалося його, завжди було важливим, а до моєї персони особливої уваги не пред’являлося.
Тому відразу після школи я поїхала з дому. У нашому селищі жодних перспектив я для себе не бачила, тому зібрала речі та поїхала підкорювати великий світ. Відучилася, зустріла свого чоловіка, вийшла заміж, ростимо дитину. Якби не допомога свекруха, то навіть не знаю, як би ми справилися.
Квартирою нас забезпечити ні ті, ні інші батьки не могли, тож ми взяли житло в кредит. Допомогли з початковим внеском батьки чоловіка – щось віддали грошима, до того ж ми жили два роки на повному пансіоні, поки копили на квартиру.
Жити у них було дуже зручно і добре, зі свекрухою чудові стосунки, я багато чого в неї навчилася. Моя ж мама участі у нашому житті майже не брала. Дзвонила рідко, та й то більше скаржилася і розповідала про успіхи та проблеми брата. За всю розмову могла жодного разу не поцікавитись, як там у мене справи.
Я до цього звикла ще з часів університету. Мама могла не поцікавитися, як я здала сесію, зате обов’язково хвалилася, що брат отримав п’ятірку з фізкультури. Спочатку було прикро, а потім стало буденністю, і я звикла.
Коли ми взяли нарешті іпотеку, я зателефонувала мамі поділитися радістю, а вона мене майже не слухала, у неї інша радість – брат вирішив одружитися.
– Уявляєш, дівчинка така гарна, донька тітки Тамари, ти її не пам’ятаєш, напевно, – щебетала мама. – Ось за місяць буде весілля. Ой, стільки треба, навіть не знаю, як все встигнути!
А потім полилася розповідь про те, яку вони хочуть зняти кафе, як поїдуть усі разом вибирати нареченій сукню, скільки буде гостей. Я згадала, як перед моїм весіллям мама мені казала, що це марна трата грошей, краще на щось путнє пустити, хоча ми й не збиралися закочувати бенкет на весь світ. Вона тоді, до речі, не приїжджала, каже, що занедужала, але мені чомусь здається, що вона просто не захотіла.
Брату виповнилося двадцять один, нареченій двадцять, сумніваюся, що вони самі заробили собі на всі вбрання, кафе та інші весільні атрибути. Тітку Тамару я теж пам’ятаю, їхня родина далеко не мільйонери. Значить, весілля роблять у складчину.
Мене з чоловіком на весілля запросили словами «та й ви приїжджайте». Ми не поїхали, не змогли вирватися з роботи та й особливого бажання не було. З братом я особливо не спілкувалася, а на маму була ображена, хоч спілкуватися ми не перестали.
Але далі – більше. За півроку мама сама зателефонувала вперше за довгий час. Зателефонувала, щоб порадувати новиною – братові з дружиною купили квартиру поряд із мамою.
– Та ти що, яка іпотека! Я бабусину квартиру продала, свати теж додали, от і купили їм житло.
Я тільки гірко посміхнулася. Квартирку бабусі мама берегла собі на старість, щоб здавати та отримувати додаткові гроші на пенсії. Коли я без квартири в чужому місті була, мама квартиру продавати не кинулася, та й з продажу мені жодної копійки не дала, навіть із ввічливості не запропонувала.
Але остаточно стало зрозуміло, що я мамі не потрібна, коли я народила дитину і просила маму приїхати і допомогти мені хоча б спочатку. Дорогу ми сплатили б.
Так, ми з мамою були не дуже близькі останніми роками, але це якийсь внутрішній глибокий інстинкт – коли боязко, поряд хочеться бачити саме маму. Щось таке дитяче, але для мене це було дуже важливим.
А вона не приїхала. Сказала в останній момент, що не зможе – онучка застудилася, вона допомагає з нею сидіти. Тобто там сидить мати дитини, і вона. Це з огляду на те, що у невістки там своя мама поряд живе, не одна вона.
Свекруха оточила мене такою турботою та увагою, що мені плакати від подяки хотілося. А мама навіть не зателефонувала, коли я написала їй, що народила дочку. Написала сухе повідомлення «вітаю» і потім не дзвонила два тижні.
Коли зателефонувала, то навіть не спитала, як я, як дитина, як назвали. Зате похвалилася, що братова дочка вже впевнено ходить. Я навіть не дослухала. Поклала слухавку і вже місяць мамі сама не дзвоню. Вона також не поспішає спілкуватися.
Судячи з маминої поведінки, у неї є одна дитина та одна онука. Нехай так воно й лишається, може, воно і на краще, у мене є мама – моя свекруха.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
